Твоя кров зводить мене з розуму

1 part

            -=₪۩۞۩₪= Неділя =₪۩۞۩₪=-
–Всі все взяли? – запитав наш лідер Чан
–Таак – відповіла наша група в унісон
Всі слідували за Чаном, він провів на до автобуса, розмістившись в ньому ми вирушили у нашу тижневу подорож
Ох так, я Фелікс) І прямо зараз я їду в автобусі з зовсім не знайомими мені людьми. Але рівно через тиждень усі ми маємо стати друзями... Ну що ж, як то кажуть поживемо, побачимо
Я сів біля вікна, почекав декілька хвилин поки до мене хтось підсяде, але цього не сталося:( тому я одягнув навушники, та слухав музику
Але через декілька хвилин хтось торкнувся мого плеча
–Можна я підсяду?.. – запитав хтось
Я повернув голову щоб глянути хто там
Біля мене стояв високий, симпатичний, довговолосий брюнет
–Так, звісно сідай – з теплою усмішкою відповів я знімаючи навушники
–Не проти познайомитися? – запитав брюнет
–Не проти) – сказав я
–Я Хван Хьонджін, можна просто Джинні) – сказав брюнет протягуючи мені руку
–Я Лі Фелікс, можна просто Лікс) – потиснувши руку Хьонджіну сказав я
–Яке твоє хоббі?) – з цікавістю запитав він
–Хм.. Напевно готувати іі~ слухати музику) А твоє хоббі?
–Я малюю, та фотографую) Всі кажуть що у мене талант до того і того – посміюючись говорив брюнет
–А потім фотографуєш те що малюєш?) – посміюючись запитав я
–Хаха так і є) – відповів Хьонджін
–Чому ти вирішив приїхати сюди?) – запитав я
–Ох~ Мабуть як і всі, щоб знайти друзів) А ти чому тут? – сказав Хван
–По тій ж причині, в пошуках нових знайомств, а то щось геть один залишився – з ноткою суму сказав я
–Не хвилюйся. Ти обов'язково знайдеш пару) Ой... Друга... Вибач я не те ляпнув...
Було помітно що йому стало ніяково
–Хаха ну хто зна що трапиться за цей тиждень) Може й пару знайду – посміюючись говорив я
–Хоча навряд... Навряд хтось у мене закохується, скоріше я в когось
–Чому ти думаєш що у тебе складно закохатися? – запитав він
–Неважливо – відвівши погляд у вікно сказав я
–Вибач будь ласка, я не хотів тебе цим засмутити
–Все добре) Не бери в голову
І так ми почали балакати та дізнаватися все більше і більше одне про одного
За милою розмовою ми не помітили як приїхали на місце
–Ми на місці) Забираємо свої речі та помалу виходимо з автобуса – прокричав Чан для того щоб усі почули
Всі вийшли з автобуса, і він поїхав назад
Нас оточувала лісостепова місцевість та купол лазурного неба, птахи виспівували свої пісні
–Увага! Давайте пошикуємося у колону по два, так нам буде зручніше йти – сказав Чан
Всі почали вставати у колонки, ми з Хьонджіном стали поряд
Пройшло декілька хвилин і нарешті всі правильно стали
–Ну що ж.. Вирушаймо у дорогу, друзі) – сказав наш лідер і став попереду
Ми почали йти до нашого місця призначення, всі балакали одне з одним або невеличкими групами
З кожним подоланим кілометром ми робили зупинки, і вже після першої зупинки наша колона розбіглася і кожен йшов як хотів
Нас оточувала дивовижна природа
Мальовничі полянки, дивовижні квіти, височенні камені на яких поріс мох, співи птахів – все це робило нашу подорож загадково чарівною
Хьонджін фотографував всі ці гарні місця, його очі горіли коли він робив нові фото
....
І ось ми пройшли п'ятий кілометр, до вказаного місця залишилося зовсім трохи, ми проходили через прекрасне місце, не аби де, а серед скал, біля яких росли дивовижні квіти, один корчик квітів привабив мене найбільш, тому я підійшов щоб понюхати його
Це помітив Хьонджін
–Стій! Не рухайся! – вигукнув Хьонджін
–Що?! Що трапилось?! – у паніці запитував я
–Ой.. Вибач, ти мене не так зрозумів).. Я просто хотів тебе сфотографувати у тій позі що ти стоїш
–Хууух~ Я вже злякався...
–Але давай іншим разом, бо зараз ми відстанемо від всіх, і буде горе – сказав я
–Ну це не займе багато часу! – заперечив Хьонджін
–Хьонджін...
–Чим довше ти будеш сперечатися, тим на більше ми відстанемо, тому попозуй декілька секунд і побіжимо за всіма
–Ну добре, добре – говорив я поправляючи волосся
–Так би й одразу) – задоволено сказав Хван
Хьонджін почав фотографувати мене у квітах з різних ракурсів
–Усе) Можеш виходити з віддти
–Ну от бачиш вони вже далеко – пробурмотів я
–Біжімо – сказав він протякуючи мені руку
Взявшись за руки ми побігли доганяти інших
Але не все було так добре...
Я пробіг лише пару метрів і відчув нестерпний біль у нозі, від цього я впав на землю
Хьонджіна це неабияк налякало
Він впав на коліна біля мене
–Що трапилось?! Що з тобою?! – перелякано запитув Хьонджін
–Нога.. – скрізь зуби процідив я
Хьонджін кинувся до моїх ніг
На лівій нозі були розірвані штани у зоні вище коліна, а по тканині ширилася кров
–НА ДОПОМОГУ! ПОВЕРНІТЬСЯ! – кричав він до решти, але вони відійшли досить далеко і не почули його криків
Він скинув свій рюкзак і почав там щось шукати, через декілька секунд він дістав звідти аптечку
Хьонджін взяв ножниці та розрізав тканину навколо рани, після цього він обробив шкіру навколо рани
–А от зараз мусиш потерпіти – говорив він витираючи піт з чола
–Мг~ – прохрипів я
Хьонджін наніс на рану антисептик
Вмить мою ногу проникнув пекельний біль, від нього я хапався за траву та стискав її з усієї сили він нестерпного болю
–Потерпи, я не збираюся тобі нашкодити, а навпаки хочу допомогти – тихим, та спокійним голосом говорив він
Десь через хвилину Хьонджін наклав джгут для зупинки кровотечі
–Не вставай, треба трохи полежати
–Добре... – хриплим голосом сказав я
Хьонджін оглядав місце по якому ми тільки що пробігали
–А ось і причина твоєї рани – сказав Хьонджін дивлячись кудись
Він піднявся, підійшовши до кам'яної стіни постарався щось звіддти дістати
Через декілька секунд Хьонджін повернувся до мене, а в його руках був невеликий кенжал
–Ось. Він торчав з каміння лезом назовні, ним ти і поранився
–Який дурень його туди встромив?!
–З цим розберемося потім, зараз нам треба догнати всіх
–Спирайся на мене, і старайся не сильно навантажувати ногу, добре? – говорив Хьонджін помагаючи мені встати
–Постараюсь...
Ми помалу пішли до решти, весь час Хьонджін міцно тримав мене
Хоч йти було боляче, але я намагався це сильно не показувати
Через хвилин 7 ми дійшли до галявини на якій розмістилася наша група
–Господи! Що з вами трапилося?! – підбігаючи до нас запитав Чан
–Чому в тебе всі руки у крові... – з острахом запитав Чанбін
–Це не моя кров, не хвилюйся – посміюючись сказав Хван
–Зі мною все гаразд, а от Феліксу треба допомога
–Чанбін! Допоможи – сказав Чан
Чанбін швидко підійшов до нас, після він з Чаном повели мене під руки в безпечне місце, постиливши на землю покривало вони посадили мене туди
–То що ж з вами трапилось?! – схвильовано запитав Крістофер
–Мені сподобалось як Фелікс виглядає біля однієї квітки, я попросив його попозувати для того щоб я його сфотографував...
–Поки ми фотографувалися, ви відійшли досить далеко, тому ми вирішили що побіжимо... – продовжив слова Хьонджіна я
–Але ми пробігли лише декілька метрів, і Фелікс звалився на землю. Поки він біг, то наткнувся на кенжал який стерчав з каміння лезом назовні
–Я обробив рану та наклав джгут, тому найближчі декілька годин йому треба спокій та відпочинок
–Хьонджіне, я тобі дуже вдячний, за те що ти допоміг Феліксу – сказав Чан вклонившись
–Хьонджіне, якщо тобі не важко, ти б міг доглядати за Феліксом?.. – запитав Чан
–Не важко, я зроблю все як найкраще, не хвилюйся)
–Радий чути) Дуже дякую тобі
...
Пройшло пів години, всі трохи відпочили, тому ми вирішили готувати обід, хоча це скоріше був підвечірок
Чан поділив всіх на пари і дав кожній парі по завданню
Я був у парі з Хьонджіном
–Сиди! Я все зроблю сам! Тобі слід відпочити – наказав мені Хван
–Не навантажуй на себе обов'язки інших! Нам сказали працювати в парі тому не сперечайся!
–Який же ти... Ну добре нехай буде по твоєму!
Ми прийнялися за роботу, перші декілька хвилин ми провели у ніяковій тиші
–То який же я?) – запитав я посміхаючись
–Хмг~ Ти про що?...
–Коли ми сперечалися ти сказав "який же ти". Ось мені стало цікаво, який же я)
–В той момент ти був впертий! Я хотів зробити тобі краще, а ти почав доводити своє!
–Ой~ – зітхнув я почесуючи потилицю
–Вибач якщо я тебе цим образив... Я просто не хотів щоб ти брав все на себе – трохи засмученим тоном вибачався я
–Хаха ми хотіли зробити як краще один для одного, а у висновку дійшло до сварки
–Хахах так і є) Мир? – запитав я протягуючи йому мізинчик
–Мир) – переплітаючи наші мізинці сказав радісно Хьонджін
....
Пообідавши всі почали розкладати намети, і ми з Хьонджіном не виняток
Але ми й не встигли нічого зробити як до нас підійшов Чан
–Фелікс, як ти? – запитав Чан
–Нормально) Жити можна – відповів я
–От і чудово
–Хьонджіне можна тебе на декілька слів? – звернувся до Хвана Чан
–Так звісно – відповів він
POV Хьонджіна
Ми відійшли від усіх щоб поговорити на самоті
–То що ти хотів? – запитав я
–Я вже досить давно працюю гідом і ні разу у мене не було випадків щоб хтось так сильно ранився...
– Ти про Фелікса? – запитав я
–Так. Я дуже хвилююсь за нього... Він накульгує, а знаходитися на дикій природі з такою раною не краще рішення.. Я не кажу що йому треба їхати звідси... Я просто хочу попросити тебе щоб ви заночували разом... Так він буде під наглядом... Але якщо ти не хочеш, то я тебе не примушуватиму..
–Я...