Похибка першого типу

Розділ 1. Новенька.

1 Розділ.

Розпочати все спочатку — це наче підкинути монету, сподіваючись на удачу. Може, все складеться чудово, а може, обернеться тотальною поразкою. Особливо, коли твоє життя було таке стабільне і передбачуване: п'ять днів навчання, вихідні з друзями, безтурботні побачення з хлопцем. Просте, звичайне життя дев'ятнадцятирічної дівчини, яка тільки-но закінчила перший курс. Саме такою була я, Аріель, доки мама не вийшла заміж вдруге, і ми не переїхали до її нового чоловіка.

Новий дім Девіда — це цілий палац, набагато більший, ніж наша затишна квартира. Великий пентхаус, наче з тих, які друкують у глянцевих журналах. Здається, що жити в такому місці — його особистий комплекс. Навіщо одинокому чоловікові стільки простору? Хоча, не буду скаржитись. Моя нова кімната — це щось неймовірне, з власним балконом і видом, якого я ніколи раніше не мала. Але тут відчутно, ніби в цих стінах вже давно не звучав голос, не було щирого сміху. Не те, що в нашій старій квартирі: не настільки розкішній, проте рідній і теплій. Там було життя, там ми були вдома.

— Арі, люба, спускайся до вечері, — почувся голос мами. Я зітхнула і пішла вниз. Так, трохи їжі зараз точно не завадить.

Кухня справді вражала — простора, сучасна, з усіма можливими зручностями. Не дивно, що мама світиться від щастя з тієї миті, як переступила поріг цього дому. Я давно не бачила її такою — справді радісною, і після всього, що нам довелося пережити, вона це заслужила. Тож, як я можу зізнатися їй, що сама почуваюся тут чужою? Можливо, з часом усе стане на свої місця, і я звикну до цієї нової реальності.

— Усе готово, прошу сідати, — промовила кухарка, ввічливо вказуючи на стіл. Так, у цьому домі є кухарка, садівник та інші працівники, хоча я поки що не зовсім зрозуміла, що саме вони роблять.

Я звикла, що у нас з мамою замовити їжу з ресторану було святом, а тепер переді мною стіл, заставлений стравами на десятьох. І багато з них я навіть не можу впізнати, але виглядає все надзвичайно апетитно, тому вирішила спробувати.

— Аріель, з наступного тижня почнуться заняття в твоєму новому університеті. Якщо тобі щось знадобиться, скажи, добре? — голос Девіда змусив мене повернутися до реальності.

Девід Карсон — новий чоловік моєї мами. І хоча я бачу його всього втретє, їм вистачило кількох місяців, щоб побратися. Він зробив пропозицію неймовірно швидко, і мама казала, що це було «кохання з першого погляду». Я, звісно, не маю права судити, бо сама поняття не маю про ці «метелики в животі», але це все ж таки викликає у мене безліч запитань.