заходячи в нотатки в котрий раз тебе згадаю,
ти причина моїх рожевих окулярів, це лякає
чомусь помилки твої крізь себе пропускаю
і потік сумної музики не припиняю,
чад від образи в повітрі літає,
це все мої фантазії, себе запевняю,
та біль не стихає, а тільки зростає,
і нічого хорошого в цьому немає,
у шлунку пустує, а пензлик малює.
якщо це любов, то чому не лікує..?
