як відчувати себе, коли з'їдають заживо?
налітають зненацька, всередині тіла скважина.
що почувати, коли розривають на частини,
відриває ноги, руки, шерсть, перини.
закричавши в останнє про допомогу,
все заглушить звук вбивці: "а ти біля дому"
ніхто не врятує, не допоможе,
невже я настільки чужий, так не гоже!
я віддав все що міг, всю любов, всю довіру,
чому ти мене не вберіг, кинув в прірву!
ти ж мене приручив, ти піклувався!
і в останню хвилину я сам тут зостався.
моя кров вже навіки холодна,
а вбивця моя ще й досі голодна.
не щадить ні мене, ані брата,
в його інтересах лиш в шлунку щось мати.
від тіла лишились лише кісточки,
ну, мамо, чому ми одні, прихисти..
відійшла на хвилинку про себе подбати,
ти потім будеш жаліти? чи не велика то втрата..
навіки цю біль тримаєм в душі,
мамо, нас з'їли, а ми були ще живі..
