мої думки заповнюють кімнату немов дим,
і кожен раз вдихаючи повітря - задихаюсь,
якщо закрити двері й вікна, я перестану марити ним?
той вогонь не вічний, тому тушити його не збираюсь.
чому я кожен раз здригаюсь, наче відчуваю щось нове?
не вперше закохалась, і не в друге,
чому те слово "кохання" для мене страшне?
бо не тоді коли треба, його використовують люди?
тобі всередині не кровоточить?
не відчуваєш себе хрупким як стекло?
довіру щось іще тобі зурочить?
ти ж не поводишся так холодно мені на зло?
фотографія твоя у мене в телефоні,
я кожен раз боюсь її відкрить,
бо тоді чомусь трясе мої долоні,
і хочеться тебе почути, подзвонить..
розкажи мені свої незгоди,
про хвилини щастя розкажи,
я хочу слухати твій голос,
прошу, ти тільки не мовчи..
