Ліхтариком свічу углиб тунелю,
із стелі капає вода.
Дорога в багнюці з брехнею,
а в кінці дороги — я.
Стежки з засохлими слідами.
Розведені зі щирістю слова.
Як часто люди вдаються до обману?
Часто, бо правда гірка?
Нікому непотрібна досконалість.
Вигадка. Ускладнює життя,
і викликає тільки жалість.
Чуються несправжні співчуття.
Дешевий одяг прикриває тіло,
а очі голі. Хай там як,
якщо вдивлятися умієш —
відчуєш гнилі післясмак.
Незграбний рух породжує думки.
Страх осуду паростки пускає.
— Я не така.
— Ти не такий.
Хтось справді через це страждає?
Придумані кимось стандарти.
Позначена краси чітка межа.
А ви знали? Найчастіше,
людина сама себе з середини вбива.
Лабіринт веде всіх в одне місце.
Проходячи призму плачу,
ти хочеш бути прийнятною більше,
аніж бути чесною.
Образ, збудований на очікуваннях,
все від А до Я брехня.
Невже, здобути повагу оточуючих,
головна ціль твого буття?
Блукаючі у темряві зірки,
і місяць відбиває почуття.
У порожнечі тільки я і ти
і ллється з неба гіркота.
