Скажи, що кохаєш мене

2

Після такого раптового словесного вибуху у класі деякий час панувала тиша. Лі за своїм столом почав перебирати папір, ніби щось шукаючи, насправді намагався якомога швидше й непомітніше вгамувати нерви та свої тремтячі руки. Бурхлива злість та роздратування опанували його з усією повнотою не залишаючи нічого стороннього. Мовчання тривала ще довго, поки не почувся тихий шепіт з різних сторін.

Мінхо зірвався на учня... дійсно, це рано чи пізно сталося би, по тій причині, що він сам тільки покинув цю атмосферу навчального закладу і токсичного суспільства але ж знову опинився тут - у школі, але із зовсім інакшим статусом. Поки ще не навчився правильно виходити з таких ситуацій, ще і зважаючи на власний досвід.  Терпіти не може знущання над іншими учнями.

Почувши дівоче шепотіння молодий чоловік підняв голову і окинув кімнату зневажливим поглядом й тяжко зітхнув.

-я сподіваюся, всі зробили висновки і ми можемо працювати далі? - одними губами посміхнувся він, обличчя нічого не виражає. У відповідь мовчання і той доповнив: - добре. На чому ми зупинилися?- сам себе запитав Мінхо, бо знав, що відповіді від школярів не отримає.

До самого завершення уроку всі сиділи спокійно і по дзвонику хутчіш повибігали з класу в їдальню, бо не хотіли більше дихати одним повітрям із вчителем після першого конфлікту. Залишився тільки Хан Джісон, що вже хотів покласти голову на руки і закрити очі у спробах відпочити коли незабаром його спокій порушив голос.

-Вони тебе не дуже люблять, чи не так?

Хлопець здивовано підняв голову поглянув у напрямку звуку. Лі Мінхо стояв перед своїм столом в іншій частині класу й стромивши руки в боки вдивлявся у Хана. Знову не видно, яку емоцію випромінюють очі через темне волосся. Сумно посміхається і уважно розглядає обличчя.

Хан малопомітно кивнув.

-можна і так сказати. Але це не ненависть, ми просто зазвичай дуже мало спілкуємося. Це вперше так...- повільно промовив він. Голос звучав рівно й спокійно, ніби йому байдуже, й трохи замислився опустивши погляд на парту.

Мінхо перехоплював кожен рух Джісона. Коли той притихнув, Хо хотів вже щось сказати але Сон раптом підняв голову і з інтересом глянув на вчителя.

-по правді кажучи, я не зовсім розумію ваші методи виховання. -обережно сказав він, бо не був упевнений, чи можна вказувати старшому його недоліки.