Скажи, що кохаєш мене

3

Холодний вітер дує у відкриту шию, вкриваючи тіло мурашками, викликає тремтіння. Спрямувавши похмурий погляд в мокрий асфальт, світловолосий хлопець швидко пересувається по вулиці. Прагне якомога скоріше опинитися в теплі. Крім того у голові з самого ранку вирують оцінки і жодного уявлення, як він збирається зберегти їх стабільність.

Із тихим клацанням зачинилися вхідні двері, ключі дзвінко приземлилися на стіл. Квартира повністю пропахла маминим куриним супом, чарівний аромат зваблював. Дуже хотілося їсти але сили іти на кухню просто відсутні. Зробивши пару кроків у напрямку своєї кімнати Джісон втомлено впав на ліжко. Фізичний і ментальний стан вимагають негайного перезарядження, очі злипаються. Ось він поринув у непроглядну темряву, однак нестримний потік думок притупляв будь яку спробу заснути. У голові оцінки змінювалися силуетом Лі Мінхо.

Плавні, легкі рухи пальцями, як він ходить, фігура, волосся, погляд, а губи... Насправді губи він не встиг роздивитись, тому орієнтувався лише на розмиті уривки спогадів із бокового зору і фантазії.

Знову згадав його слова і знову оцінки.

Хан чітко розуміє, що відповідати на заняттях самостійно не буде, бо у нього є принципи. Чи просто лихва впертості. Скоріше другий варіант.

Надалі, все так само із заплющеними очима, Джісон обмірковував свій план, паралельно відтворюючи раз за разом обриси Мінхо.

***

-Джісон~і, я вдома.

Пролунав ніжний жіночий голос, почувши котрий втома негайно відступила. Хан розплющив очі і озирнувся навколо. Сонце сховалося за хмарами і через це в кімнаті було доволі темно.

Встав з ліжка й поцибав до кухні. Там його зустріла жіночка середнього віку, з темним волоссям і лагідною посмішкою. Вона тільки повернулася із супермаркету і тепер розкладає продукти.
-Привіт,-Джісон став поряд і витяг молоко із сумки.
-Привітик, як школа?- поцікавилася мати, відкриваючи холодильник.
-Все добре.
-Ти вже поїв? Бачив, що я суп зварила?-копирсається у пакетах.
-так бачив, я на тебе чекав. -сів на стілець і поглянув на маму.
-тоді добре, зараз разом поїмо. - сказала вона, кинувши погляд на Хана - Чому ще е не переодягнувся?-награно підняла одну брів, неначе незадоволена.
-Я тільки прийшов.-підвівся.
-Давай швидше.
Джісон пішов до своєї кімнати, щоб поміняти одяг на домашній. Поки стояв біля шафи із дзеркалом дивився на свою сорочку. Швиденько зняв її, але не встиг він повісити її і взяти чорну футболку, як йому в ніс вдарив аромат півоній. Можливо це його фантазія а можливо парфуми пана Лі настільки сильні і самі причепилися до чужої одежі. Дуже яскравий аромат, таке враження, що нюхаючи його впродовж ще якогось часу Джісон відчує приблизно той самий ефект, який дають наркотичні речовини. Приблизив тканину до обличчя і набрав повні легені цього чарівного запаху.