Скажи, що кохаєш мене

14

Ноги промокли в найглибших калюжах району, а коліна тремтять, памʼятаючи на собі крижаний вітер, що голками пронизував усе тіло, доки Джісон не зайшов у підʼїзд з полегшеним стогоном.

Зима, вочевидь, знущається над ними. На початку принадивши снігом, тепер вони всі опинилися у багнюці і це дратує не на жарт. Бо прогноз погоди в телефоні активно знаймається газлайтингом, і з усією серйозністю повідомляє йому, що сніг йде повним ходом вже як тиждень.

Джісон почувається, як завзятий буркотун, що знайшов свою найулюбленішу тему для незадоволення, наче сніг це найважливіша проблема в світі. (Не будемо починати про глобальне потепління хоч тут) Але хто сміє його судити?

Отже, снігу нема, то й проїхали. Він дістався дому, тому начхати на погоду.

Джісон взуває капці, кидає рюкзак на відведене для нього місце- мало не під ліжком- і як зомбі човгає до кухні. Думки заповнені лише поколюючим болем у стегнах, і здогадками, що там в холодильнику. А коли він відкриває його, до тих думок додається надмірний голод, який перебиває апетит. Він ще якийсь час дивиться на полиці з продуктами, а потім наглухо зачиняє холодильник. Пʼє води і човгає назад до кімнати.

Стрибнувши на ліжко, він мав на меті перепочити трохи. Втім, сон відсахнувся одразу, коли на думку спав конверт, що чекає на нього.

Різким рухом він перевертається на живіт, і тягнеться за рюкзаком.

Білий конверт ховає у собі щось на кшталт згорнутої листівки. Поки він дістає її, пальці натикаються на щось додаткове, схожої текстури, але щоб створити собі більше інтриги, він лишає на потім.

Схвильоване миготіння в грудях, а також морозне тремтіння всього тіла не вщухають, тож Хан збирається проігнорувати їх.

Він нічого не очікував, і від цього потенційний зміст листівки абощо, ставав ще більш спокусливим.

Не чекаючи ні секунди більше, він не терпляче розгортає папір, і натикається на текст, але більше уваги привертає малюнок, бо хто там щось за одну мить прочитає.

На протилежній стороні від написів розташувалися три кольорових відбитки котячих лапок, ймовірно справжніх. Усі три підписані «Суні», «Дуні» та «Дорі» під кожним.

На обличчі зʼявляється усмішка, що тільки стає ширшою від думки, як Мінхо влаштовував це все. Перед очима одразу виникає картина, як той стримує котів по черзі, тримає їх лапи, поки розмальовує їх.
І незалежно від того, виривалися вони, чи покірно давали себе використати, це у будь якому разі виглядає так мило, що хочеться верещати від захвату. Але Джісон зупиняється лише на широчезній усмішці, яка, здається, не може розтягнутися далі.