Скажи, що кохаєш мене

4

Повідати Лі Мінхо вміє краще за всіх. Його виразне читання, інтонація та жестикуляція просто змушують слухати і слухати, не можливо відволіктись.

Простір кругом звужується, стіни розбігаються, навколо все мутніє і чітко можна бачити лише чорноволосого молодого чоловіка, що читає книгу вголос. Гомін однокласників притихає і згодом взагалі зникає залишаючи лише Лі Мінхо. Тільки Лі Мінхо. Голова Джісона вибухає від краси Лі Міхнхо. Вся увага направлена на одного Лі Мінхо і нікого іншого. Його голос зачаровує, все в ньому говорить про його естетику.

Лі ґраційно закрив книгу, подивився на свій наручний годинник і пішов до дошки зі совами:

-Зараз запишіть це у свої конспекти і закінчимо на сьогодні.

Рука почала виводити білою крейдою щось на дошці. Джісон ж у свою чергу ледве відірвався від нього і швиденько переніс все на папір.

Через кілька хвилин всі почали розходитися а Джісон все чекає, поки клас спорожніє. Коли нарешті вони залишилися вдвох Лі спитав:

-Чого це ти не йдеш? Щось хотів?-його думки зайняті виключно обідом. Мріє про те, щоб скоріше дістатися додому і смачно попоїсти.

-Взагалі то так, - не впевнено відповів Джісон. Вагається, бо вважає свою заяву трохи гріховною. Поглядом досліджує підлогу, покриту брудним лінолеумом. - я хотів поговорити з вами про дещо. -знову підняв голову.

Мінхо мовчки кивнув, і вказав очима на місце поряд, куди через декілька секунд підійшов Хан.

-Про що ти хотів поговорити? - Лагідно посміхаючись поцікавився Лі.

-ем... ну... -почав мʼятися Хан, і все ж таки наважився: -мені не зручно про це казати, але... можливо можна якось поставити мені кращу оцінку?

Лі зразу ж скинув усмішку і тепер насторожено глядів на нього, уважно слухає до кінця. Джісон бачить спантеличений вираз обличчя старшого але вирішує продовжити.

-Ви ж знаєте, що я все знаю на відмінно! -майже скиглив Хан,- це ж усього на всього усна оцінка, все одно найголовніша письмова! -жалівся той, сподіваючись на милосердя вчителя.

-А... -Мінхо не дуже розумів, що слід сказати на таке. З одного боку він правий, а з іншого Хо вже домовився з директором школи, і тепер не може раптово передумати. - Хан Джісон, це.. не думаю, що це можливо. -сумно повідомив він, -чому ж ти руку не піднімаєш?