Скажи, що кохаєш мене

10

Обидва заходять до класної кімнати. Звісно, ніхто не робив ті дві хвилини, відведені їм на завдання, геть нічого, проте коли дві фігури повернулися в поле зору, усі втупилися в Хана. Він сам відчуває, наскільки його румʼяне обличчя червоніє ще дужче. А також відчуває свою температуру та зовсім трохи хибних думок про Мінхо.

—Чого вилупилися? Ви вже зробили завдання? Чи може мені перевірити?— байдуже проспівав Мінхо та окинув оком всіх присутніх, які саме зашарілися після слів вчителя.

Мінхо одразу перевів погляд на підручник, відкритий перед ним на вчительському столі та почав подумки молитися, щоб учні не звернули уваги на Джісона. Зайвої їхньої уваги хлопець ніколи не потребує, а особливо коли йде посеред заняття.

Джісон підходить до свого столу, намагаючись не дивитися в очі однокласникам та натягуючи рукава светру далі на руки, майже повністю закриваючи долоні. Він починає швидко складати речі в рюкзак, прагнучи робити це як найтихіше, та сподіваючись, що на нього не дивиться весь клас.

Середовище було заповнене напів тишею, бо за кількома партами учні тихенько щебетали про щось дуже смішне, тому відчувалося не настільки дизкомфортно. Хан одягнув куртку, накинув рюкзак на плече,  та вийшов у коридор, перед тим тихо кахикнувши та наостанок коротко подивившись на пана Лі.

Складається таке огидне відчуття, ніби він от-от виплюне легені, а за ними слідом ще кілька органів. Дійшовши до ліжка, Джісон падає на нього, при цьому намагаючись якомога менше дихати, тому що це якимсь чином впливає на його кашель, від якого хлопець здирає всю горловину.

Пані Хан на кухні готує чай сину, одночасно лаючись, бо не розуміє як він міг бути таким безвідповідальним. Винуватець лежить у ліжку, склавши руки на грудях так, ніби готується до свого поховання, роздумуючи, яке місце в світі достойне його могили; та слухає шум електричного чайника. Він обережно повертає голову до вікна - небо в ньому сіре, снігом і не пахне. Хлопець одразу жалкує, що вчора не насолодився їм як слід.

Обережно тримаючи чашку, з якої злітає легкий пар та розсіюється в повітрі, у кімнату повертається жінка зі словами:

—Чому ти взагалі був з мокрою головою?

—Хьон дозволив мені помитися у нього.— спокійно промовляє хлопець, з кряхтінням підіймаючись на руки.