Фальшиве зізнання

Том 1 Розділ 19

Елвін замовк, почувши ці слова. Мій голос звучав надто пригнічено, і мені стало трохи соромно за свою дитячу поведінку, тому я спробувала невимушено посміхнутися, перевівши все в жарт. Вийшло геть погано.

Усі називали мене Святою, але це було далеко від істини. Ні, це точно не про мене. Я абсолютно не відчувала себе особливою, і через сліпу віру інших в образ, що існував тільки в їхній голові, моє серце розривалося на частини з кожним знову вимовленим "свята".

– Сер, я.... Я переживала тільки за себе. Віце-генерал був важко поранений, але я не думала про нього, а лише про те, як мені буде погано, якщо він загине ось так на моїх руках. Мене жахала не його смерть, а почуття провини, яке каменем ляже на мої плечі до кінця життя, якщо я не зможу врятувати його.

Так, вірно, в той момент всі мої відчайдушні молитви були сповнені чистим егоїзмом. Мені здавалося, якщо я не врятую його, то не засну до кінця життя.

Я бачила, як життя витікає крізь кінчики його зледенілих пальців, а обличчя стає блідим і млявим. Я знала, що саме таке обличчя буде у примари, яка переслідує мене ночами, якщо зараз я не зможу вирвати його з чіпких лап самої Смерті.

Я давно вже не почувалася так огидно. І, розмірковуючи над цим зараз, я щиро шкодую, що допустила настільки жалюгідні, мерзенні пориви у своє серце. Я дуже шкодую, але я не хороша і пухнаста, насправді я до біса жадібна й егоїстична. 

Елвін щільно стиснув губи. Ось так, віч-на-віч, я нарешті зізналася в усьому, що тривожило мене з моменту пробудження. Насправді я просто хотіла сповідатися хоч комусь, щоб відчути рятівне полегшення.

І насамперед я зробила це тому, що не бажала чути нічого про свою нібито святість від людини, яка вихваляла мене більше за всіх, яка до того ж є ватажком ордену Святих лицарів Абнела та є Свiтлочем усього Кешміра.

Тож я зізналася.

Відверто кажучи, тоді я була засмучена, бо всі мої думки поверталися до загибелі найманця, якому я так і не змогла допомогти. І тепер, коли я думаю про це, розумію, що, найімовірніше, причина криється в тому, що в момент його смерті моїм пріоритетом стало виживання, я турбувалася лише про себе. І навіть розуміючи, що Тірак помирає, я не могла поставити його життя на перше місце. Насправді побачена раніше смерть глибоко травмувала мене, і саме ця смерть жорстоким нагадуванням повисла над моєю головою. Моя безпека знову опинилася на першому місці.