Дівчинка для мафіозі

10 глава: День народження Бастіано

Бастіано

Додому я повернувся в шість годин вечора, раніше чим за звичай. Сьогодні день йшов підозріло довго. Можливо все через те, що я дуже сильно хотів побачити Дженні. Цікаво, а вона знає про моє день народження? Та звідки їй про це знати, я ж не говорив.

Хоча останні сімнадцять років я не святкував цей день, сьогодні чомусь захотілося свята. Захотілося, щоб моя дружина привітала і сказала про, як сильно потребує мене. Проте, що не уявляю свого життя без мене. Здається поряд з нею я стаю занадто чутливим. З однієї сторони від цього так приємно, а з іншої дратує. Дратує, що я не можу тепер уявити вечерю без неї. Не можу уявити ранок в якому я не буду обіймати сонну дівчину, що зветься моєю дружиною. Тепер у чоловіка, що не мав слабких сторін з'явилася вона. Та, що прив'язала міцно до себе. Настільки, що я хочу дитину схожу на неї. І проблема в тому, що навіть не одну. Здається поряд з нею я втрачаю здоровий глузд. Роблячи зі мною непояснимі речі. Ну, що за дівчина?
- Привітик. - зустрічає мене моя красива дружина.
Дженні одягнута в елегантну коротку вечірню сукню, квіткова міні-сукня була вінтажною з довгими рукавами.
Дженні виглядала дуже ніжно, як якась маленька принцеса квітів. Хоча мені не подобається, що вона одягає така короткі сукні коли кудись йде.
- Куди ти зібралася? - цікавлюсь у своєї неперевершено дружини.
- Я взагалі-то нікуди. - піджимає губки. - я вечерю приготувала, йдемо їсти.
Обхвачує своїми маленькими та тендітними ручками мою та веде до кухні.

На кухні стоїть три свічки запалених. Ваза з рожевими півоніями. В тарілках різні маленькі закуски. Та дві тарілки пасти з морепродуктами.
Дженні вміє все-таки здивувати. Зробила нам щось на подобі романтичної вечері. Ну хіба в мене не ліпша дружина світу?
Після вечері я пішов приймати душ, а Дженні сказала, що чекатиме мене внизу. Після швидкого душу я попрямував до Дженні. І яке ж було моє здивування побачити її з тірамісу. А в самому торті було виставлено цифри «3» і «1».
- З днем народження тебе. З днем народження, Бастіано. - наспівує привітання. - Задувай свічки, і не забудь про бажання.
Після такого і день народження можна полюбити. Навіть в дитинстві мене так ніхто не вітав. Ми завжди святкували моє день в крузі родичів. І батько кожного року повторював одне в те ж саме: «Контролюй свої емоції, навіть не смій показувати слабину». З часом цей день став, який я найбільше не любив. А потім взагалі ми перестали його святкувати.
- Бастіано, сьогодні твій день. Давай їсти торт. - сідає за стіл ставлячи торт по середині.
На столу з'являється ще дві тарілки і ніж.
- По традиції іменник розрізає торт. Тому давай. - протягує мені ніж.
- Що за тупа традиції? - насамперед обурююся.
- Ріж давай. Потім будеш жалуватися.
Розрізаю торт та кладу один шматок на тарілку Дженні, а потім собі.
- Ти взагалі знаєш, що я не святкую такий день?
- А дарма. - висуває свою позицію. - Якби святкував можливо був би добрішим.
- Навіть не надійся, котику.
- А якщо серйозно, коли останній раз святкував цей день - на її обличчі вже немає виразу сміху або сарказма, повна серйозність.
- Останній раз святкував сімнадцять років тому.
- Що? Ти серйозно? - здається не вірить у сказані мною слова.
- Так. Я взагалі цей день не люблю. А коли маму положили в психіатричне відділення сенсу святкувати день народження не було. Батько вважав, що цей день робить нас слабкішими. Тому заборонив його святкувати. - моментально повертаюсь в той час коли мені було тільки чотирнадцять.
Для чотирнадцятирічного хлопця було взагалі не зрозуміло. Я не розумів, що в цьому погано? Як це робить нас слабкими? Одним словом я малий був, щоб зрозуміти.
- Як твоя мама зараз? - заїдає шматком торта.
- Вона все ще в психіатричному відділення. Вже сімнадцять років. Я до речі хотів б поїхати в Італії, щоб побачити неї. Хочеш зі мною? Я вас познайомлю.
- Я була б не проти.
Залишок вечора ми провели розмовляючи на різні теми. Трохи про роботу, трохи про дизайнерські ідеї та й про дрібниці різні.

З того дня я запалився думкою познайомити Дженні з мамою. І через два тижні ми поїхали разом до Італії. Зразу попередив своїх людей зустріти нас. Поїздка до Італії може бути трохи небезпечною для Дженні.
- Ого! Це все твої люди? - сміється Дженні побачивши тридцять людей, що чекали нас в аеропорті.
- Так. І це ще навіть не всі. Bellezza, ми зразу поїдемо до моєї мами, домовилися?
- Так. - оглядає моїх людей.
Моє дружина точно не очікувала побачити людей одягнутих в однаковий одяг. Оглядала їх пробуючи щось зрозуміти. Здавалося, що вона забула про те, що в Італії я мафіозі. І навколо багато ворогів. Себе захистити я зможу та коли поруч зі мною Дженні, безпечніше буде з охороною.
Про те, що приїду попередив директор лікарні. Ну, щоб влаштував нашу зустріч. Не хотів б я приїхати, а нас там м'яко кажучи не чекали.