Дівчинка для мафіозі

12 глава: Прогулянка по Італії

Бастіано

- Ми завтра поїдемо додому. А сьогодні переночуємо в моєму домі. Я там з дитинства жив. До речі ми можемо піти прогулятись завтра.
Я довго думав чи варто вести її в мій дім. Там сталося багато погано, але і хороші моменти теж були. Загалом вони були зв'язані з моєю мамою.
Я дуже хочу, щоб Дженні відчувала мою щирість по відношенню до неї. Не знаю, можливо я думаю, що зможу цим підкупити її. Бажаючи, щоб вона відкрилась мені. І не була налаштована як до чужого.
- Ти знаєш чому твоя мама в такому стані? - задає зовсім не очікуване питання.
- Так. Мій батько жорстоко вбив одного із членів її родини моя мама не змогла винести цього. За чотири місяці після цієї ситуації мама стала дуже закритою та почала ігнорувати існування мене і батька.
- Мені дуже прикро, що в тебе так склалося життя. Прикро, що тобі прийшлось таке пережити. - пояснює Дженні.
- Все нормально. Ти ще не забула, що, коли ми повернемося до Італії, ти маєш вмовити свою матір на розлучення?
- Ні. Про це я пам'ятаю.
Приїхавши додому я провів їй екскурсію. Щоб вона орієнтувалася в домі. Потім моє кохана дружина приготувала нам смачну вечерю. А потім в нас був солодкий сон.
Рано вранці ми поїхали в Пьяцца-дель-Дуомо - головну площу Мілана. Вона з'явилася у XIV столітті, а свій сучасний вигляд набула у другій половині XIX століття завдяки архітектору Джузеппе Менгоні. Тут проходять різноманітні урочистості та заходи. Від площі Дуомо розбігаються старі вулички, які ведуть у різні частини міста.

Прогулявшись, ми поїхали до ресторану «Balticbar». Замовили смажену судаку з гарбузовим кремом, соусом з брокколі та кропу. Соус Дженні не сподобався. Але загалом вона сказала, що смачно.

А потім ми поїхали на зустріч з одним моїм другом. Він працює на мене багато років. Як брат молодший. Хоча якщо говорити про захист, то за це відповідає Алекс. Ми з ним дружим з часів школи. Коли зайняв пост батька, то Алекс став працювати на мене.
Він був радий дізнатися, що я в Італії. Тому дуже хотів зустрітися.
Наша зустріч відбулася в ресторані «Ristorante la Brisa» Ресторан італійський кухні.
- Привіт, друже. - вітаємось рукопотисканням.
- Стільки часу не бачилися з тобою, що з тобою взагалі? - промовляє переводячи погляд на Дженні.
- Точно. Це Дженні, моя дружина. - представляю свою дівчинку.
- Я Алекс. Дуже красива дружина в тебе.
- Так. Вона в мене взагалі найкрасивіша.
- Ну тут я спорити навіть не буду. - ніяк не можу зрозуміти, чи з сарказмом, чи серйозно він говорить.
Замовлення роблять всі різні. Алекс замовляє суп з брокколі, пак-чой, перепелиного яйця, іберійського секрету, сої та імбиру. Мій вибір припадає на булгур з сезонними овочами, бобовими, оливками та соусом з рукколи. Дженні обирає просто цитрусовий чізкейк з начинкою з мандарина.
- А ти як? Зустрічаєшся з кимось? - говорю на англійській. Дженні хоча вчить італійську та їй все одно важко дається мова. Навіть лікар матері говорив при Дженні на англійській. Так, на цьому настояв я.
- Ні. - відповідає на англійській. - У Дженні я так розумію погано з італійською, так?
- Я можу розуміти про, що ви говорите. Просто дати відповідь на італійській мені поки, що важко. - пояснює на англійській Дженні.
- Гаразд. Взагалі без проблем. Як ви познайомилися. - і лише зараз я розумію наскільки абсурдно звучить наше знайомство.
Мене, то загалом все влаштовує. Просто люди такі люди, їм навіть пояснивши не зрозуміють. А саме смішне - це, коли діти запитають в нас про наше знайомство. І, що ми маємо сказати? Типу, ваша мама була оплатою кредиту. Звучить, як якась маячня. Хоча ні, я просто буду поганим в цій історії. Ну, яка нормальна людина замість грошей людину забере? Правильно - ніяка, ніяка нормально людина. Тим більше, людину, що не хоче з тобою бути.
- Ми з нею познайомилися через кредит її батько. Чесно кажучи - це довга історія. Давай якось потім про це.
- Ну, добре. Але по-правді заінтригував. Хотів би я почути сьогодні, але раз вона довга, то гаразд, піду на поступки.
- Правильне рішення.
Відповідаю з сарказмом.

Ми ще трохи поговорили, а потім поїхали до аеропорту. За ці два дні за нами слідувала охорона з боку. В мене не було причини всю команду напрягти, тому лише троє людей були за це відповідальні. Ну, так. В цих трьох людей було ще по пару людей . А головними були лише троє.
Я з самого початку вважав, що нічого не станеться, просто заради безпеки Дженні вирішив підстрахуватися. В Італії в мене багато ворогів, багато хто ще надіється, що помститися за втрачені бізнеса або ж репутації. Або за життя тих, хто був їм важливим. Не всі можуть змиритися з втратою близьких. Одним словом у всіх різні причини, але ціль одна.

Тепер коли ми повертаємося до Франції я можу бути спокійним. Хоча ніколи не можна бути спокійним, коли маєш ворогів по всій країні. Заспокоює те, що живемо з Дженні, ми в інший країні.