Дівчинка для мафіозі

Happy end

— Дженні, як тобі з моїм сином?
Запитує мама, коли всі сідають за стіл. Мені аж не пособі стало. Відчуваючи себе малим хлопчиною, що привів дівчинку на знайомство з батьками.
— Він справді чудовий. Ви добре виховали свого сина. Я вас взагалі-то подякувати маю.
Мило підтримує розмову Дженні, поглядаючи на мене. З таким вогником, що мені захотілося забрати її на верш, до нашої кімнати.
— Та, що ти. Він сам такий чудовий виріс. Тут немає моєї заслуги.
— Як же немає? Він дуже вас любить. Завжди сяє розповідаючи про вас. Якби ви не піклувалися про нього, то я б не змогла б зустріти такого прекрасного чоловіка.
О, як же я люблю цих двох жінок. Одну, що зветься мамою. А другу, що зветься моєю дружиною. Те наскільки розумна в мене дружина навіть словами не передати.
— Так, а хто тут у нас.
Сідає Раїса віддаючи Даміана на руки Дженні.
— Даміан занудьгував вже без своїх мами та тата.
Ось така вона, Раїса. Завжди на позитиві. По-правді вона встигла не тільки Дженні стати, як рідна. А мені також. Як сестра молодша. Така щира і позитивна. Коли потрібно підтримає, а іноді дасть словесного пенделя, щоб на одному місці не сиділи. Завжди нагадає, що потрібно рухатись далі. І все в цьому дусі.
— Ага. Раїса, а ти мені народиш дитину?
Вливається в розмову Алекс. За цей час я зрозумів, що він супер прямолінійний. Що думає, те й говорить. І часто допомагав зрозуміти, що з настроєм Дженні. За це я йому вдячний. Особливо в той період, коли вона замість розмови обирали мовчання.
— Шановний, ми з тобою навіть не одружені. Яке дитя?
— Раїса, ну так це не проблема? Можемо сьогодні розписатись.
І в цей момент вже всі почали сміятись. За ними дійсно забавно спостерігати.
— Надіюсь, що це жарт такий.
Заїдає шматком пирога Раїса.
— Взагалі-то ні.
Тихо проявляє Алекс. Піджавши губи, вдаючи, що це його образило. Образить не образило, трохи заділо, але він насправді такий позитивний, як і Раїска.
А так то вони такі смішні і такі щирі. Кохають один одного без будь-якого поганого замислу. Просто хочуть бути разом і все.
До речі, ледве не забув сказати одне з важливих подій. В Даміан перше слово була не мама, а тато. Я такий щасливий був. Хоча Дженні трохи тоді надулася. А для мене це ніби якийсь знак, що я направляюсь в правильному напрямку. Що не забуваю про сім'ю, уходячи з головою в роботу. Що малому уваги моєї достатньо. І він не страждає через не достаток любові.
А ще я вже стільки ігор придумав, в які я хочу з ним погуляти. Хочу навчити його грати в футбол. Хочу, щоб Дженні навчила його в бадмінтон грати. Також задавався питанням: «Коли він буде підліток в що він буде любити гра? Що йому буде подобатись, а що ні? Які в нього будуть мрії?»
Дженні говорить, що я чудовий батько. Часто говорить, що мріяла в дитинстві про такого. Говорить, щоб я сильно не переймався та не будував стратегії на перед.  

— Ну, що ж ти там стоїш. Сідай, їсти будемо.
Встає Дженні до мене.
Моя ніжна, чудова дружина. Як я кохаю її. Лише її.
— Що тобі покласти?
Нахиляється до мене коли ми сідаємо за стіл.
— Давай різотто.
Дженні підіймається та накладає на тарілку різотто. Також наливає стакан води.
Після святкування всі розійшлися. Деякі одразу, деякі залишився допомогти прибрати. До восьмої вечора вже нікого не було. Лише я, Дженні і наш Даміан.
— Його зараз покормимо і я піду його вкладати спати.
Гладить голову малого.
— А потім ми з тобою....
— Бастіано!
Перебиває не даючи договорити.
— Ти навіть зараз такий. Хочеш мене постійно.
— Так, красуня. Я дуже хочу тебе. Ти в мене така красива. А сьогодні ще красивіша.
— Серйозно? Я навіть не на фарбована сьогодні.
— Саме це і робить тебе ще красивішої. Я так тебе кохаю...
— А знаєш мені подобається. Подобається, що ти такий.
Сміється, кормлячи Даміана.
— І я також тебе кохаю.
Відповідає на моє міліонне признання.
Ще п’ять років тому я навіть не повірив би, якби хтось сказав, що я буду одружений та матиму дитину. Не повірив, що хтось може мене кохати. Не повірив би, що я когось можу кохати. Не повірив би в те, що зараз є дійсною реальності.
Моя дівчинка стала моєю зірочкою, що освітила мій земний шлях. Світло, яке нагадує мені, що навіть в моєму житті може бути happy end. Вона стало моїм happy end! Моєю мрією! Моїм натхненням! Лише моєю!