Інший шлях

Інший шлях. Пролог

Небо. Яке воно чарівне сьогодні. Білосніжні хмаринки розкинулися посеред безкрайної блакиті. М'який вітерець лоскоче моє скуйовджене волосся, а неслухняний чубчик спадає на очі. Чому раніше я ніколи не помічав, наскільки прекрасна природа довкола? Як же хочеться спати...

— Олеже! Не закривай очі! Олеже! Дивися на мене, говори зі мною!

Побратим б'є долонею мене по обличчю, повертаючи у сіру реальність. Що сталося? Де я? Що відбувається? Оговтавшись від помилкового нав'язаного марення спокою, оглядаю дійство, що у самому розпалі відчайдушності. Навколо мене тисячі лицарів, які прямо зараз відстоюють своє право на територію, право на життя. В думках майорить жахливе слово – війна.

Майже всі наші опорні пункти розбиті вщент, ворог продовжує сунутися безперестану, незважаючи на свої шалені втрати. Лезо мого меча майже затупилося. Мені пощастило, що я все ще маю хоча б якийсь захист, у багатьох лицарів мечі взагалі переломилися від постійних розлючених ударів противника. Стріл катастрофічно не вистачає, єдина наша зброя, призначена для дальнього бою, зараз палає яскравим полум'ям.

До вух долинають болісні стогони коней. Більшість істот вже не здатні протистояти та боротися, мої побратими вимушені відбиватися, стоячи на землі впритул до ворога. Лучники намагаються тримати оборону та надати можливість мечникам пробитися вперед. Але все марно, цей бій ми програли. Ми не були готові до такої масштабної та лякаючої підготовки противника.Мій погляд зосереджується на силуеті лицаря, який з особливою ненавистю кидається на ворога. Мечі сплітаються у смертельно божевільному танці. Їхня боротьба жорстока, болісна та по-звіриному люта. Нашому герою навіть вдається вибити зброю з рук противника. Здавалося, от вона, перемога... але в останній момент за його спиною з'являється найманець:

— Позаду тебе! — збираю залишки сили та кричу. Чоловік не встигає відреагувати. Залізною хваткою ворог чіпляється за голову мого побратима, врятований лицар ворожої гвардії швидко хапає свій випущений з рук меч та встромлює лезо прямісенько у шию лицаря у червоному плащі.

— Ні... — мої вуста весь цей час були зімкнені... Він не чув мене... я не допоміг йому...Скінчилася вистава, затухла свічка життя. Тіло лицаря навіки лишається загубленою крапкою на полі бою.Серце гучно тарахтить у грудях, зрадницькі думки закрадаються у голові. Мені страшно, мені боляче, мені тяжко. Перспектива лишитися черговим брудним червоним слідом на землі до біса лякає.Де ж та віра? Куди ж поділася моя впевненість та запал?Милостовий Боже, закінчи мої страждання. Я помилився у шляху, я помилився у власній силі, помилився у думках...

— Живий! Живий! Лікаря сюди! Швидше! — лицар, який привів мене до тями, голосно кричить. Обличчя його, хоч і налякане, але й досі непокірно впевнене та зосереджене. Він оглядає мене, затискає рану на животі й промовляє, знижуючи голос:

— Що це за зброя в них? Командир казав, що ніколи не бачив такої. Новітня розробка якась. Ти як, малий?

— При глузді ще, — знесилений закидаю голову назад і намагаюсь схопити в останнє ще трохи велично прекрасного.

Дарма.

Небо більше не чарівне. Змучена жорстоким видовищем блакить заховалася за чорними стовпами диму. Навколо лише крики, ріки крові та виснажені душі. Десь поряд за спиною блукає смерть, очікуючи наступного бійця у своєму нескінченному чорному списку.

Ми програли. Ворог не тільки перевершує нас за кількістю, їхні лицарі, наче примари, сунуться вперед. Новітня розробка зброї ворога не дає нам і шансу врятуватися, вони використовують щось схоже на маленькі копії гармати, які можна утримати в руках та стріляти майже впритул.У наших же руках лише сталеві мечі та стріли. Наші гармати, яких і так було небагато, зараз палають червоним полум'ям програшу.

З думок мене збиває протяжний свист, за яким слідує гучний вибух. Здатність почути хоча б щось зникає, картинка перед очима розпливається. Від потужного удару земля розлітається, накриваючи моє обличчя чорною пеленою.

Мій час скінчився, молитви почуті. Кінець пригод, кінець життя.