Інший шлях

Солодкий присмак божевілля

Промені сонця відблискували на моєму оголеному торсі, слизькі краплі морської води мандрували гладким тілом, вологе волосся прилипло до обличчя, а я на язиці відчувався приємний солоноватий присмак. Спокій огортав мене, облизнувши вуста, я подивився на юнака, який розмістився поряд зі мною. Разом ми заховалися від брудного світу, милуючись красою природи.

— Може, ще скупаємося? — пропускаючи пісок крізь бліді пальці, Микита подивився на мене з палким бажанням ще трохи подуркувати у воді.

— Ні, дай мені відпочити ще трохи, — плавання виявилося виснажливим заняттям для мене.

— Слабак, — мовив, посміхаючись, юнак, — для вправного лицаря ти занадто швидко втомлюєшся. — даруючи моїм вухам яскравий сміх, Микита обперся на лікті, ближче підсуваючись до мене.

— Та ну тебе, — штовхаю лицаря у обпалене сонцем гаряче коліно. Посмішка Микити яскравішає, він торкається долонею моїх оголених грудей, рій з мурах раптово вирушає на пошуки домівки на моєму тілі.

Микита став для мене свіжим повітрям, котре я голодно ковтав, наповнюючи груди сповна. Життя до нашої зустрічі для мене стало неіснуючою симуляцією мозку, лише поряд з Микитою я відчув, що ж насправда таке те бажання прокидатися наступного дня.

— Я іграшка для тебе?

— Що? — мальовнича картина чарівного майбутнього розбивається на шматки.

— Я іграшка для тебе. Коли отримаєш — втратиш інтерес, — не відсуваючись, юнак продовжував дивитися мені у вічі.

— Ні! Я кохаю тебе! — хапаю його руку, обдаровуючи кожну маленьку ділянку шкіри гарячим поцілунком.

— Чому ж тоді не врятував? — обличчя юнака сіріє, шкіра починає втрачати забарвлення. Просто на очах Микита втрачає усю кольорову яскравість, знебарвлюючись темно-сірим кольором.

— Що ти кажеш?! ?! Я не міг тебе врятувати!

— Не хотів.

Сон переривається відчуттям різкого болю. Відкриваю очі, я вже у величезній кімнаті з ліжком посередині. Спокій та ласкаве тепло ховаються за крижаною стіною болю. З відсутністю тієї самої людини поряд я відчуваю себе вщент розбитим. Чому він вважає мене винним? Невже я справді міг його врятувати? Голова починає нестерпно боляче гудіти, гарячим спалахом м'язи нагадують мені про наш невдалий з Степаном поклик виборювати справедливість.