Інший шлях

Щур або біла ворона?

Командувач поставив мене чергувати разом з ще одним лицарем-лучником біля основного входу в селище. Степана з Микитою ж відправили у розвідку за межі населеного пункту, вони ще по заранок відчалили.

Голова боліла так наче я вчора не просто випив, а бився нею о кам'яні стіни бару. Можливо саме це я і робив, бо зовсім нічого не пам'ятаю з минулого вечора. Тільки біль від втрати залишився у моїй пам'яті, на жаль.

Перші промені сонечка виринають за обрію, чарівна природа навколо стає все дедалі прекрасніше. Згадую, як матінка вставала раненько, щоб поставити випікатися хліб у піч. Часто я просинався від смачного запаху випічки, що огортала нашу оселю. Зазвичай снідали ми з матір'ю ще гарячим, м'яким та духмяним хлібом намазуючи на нього масло, що швидко плавилося від великої температури шматочка. Матір любила додавати зверху ще трошки цукру, а мені смакувало більше з сіллю.

— Тєбе ш Олех звати? — незнайомий лицар звертається до мене, розмовляє він з акцентом. — Мене Жаном звуть.

Звернувши увагу на лучника, я нарешті помітив які чорні в нього очі, наче смола.

— Так, Олег. Приємно. Звідки ти до нас?

Чоловік відводить погляд і трохи соромиться:

— Так помітно? Не можу позбутися акхценту, — говорив Жан пом'якшуючи певні літери, відчувалося це наче він шепелявить.

— З королівства на південному-сході звідхсти. Ти напевно і не чув про таке. Пійра

— Не чув, — хитаю голову, — а чого до нас вирішив долучитися? — розглядаю чоловіка і помічаю, що чорне волосся його зібралося у маленькі кумедні хвильки. На комусь іншому вони б виглядали не дуже, але саме Жану вони пасують та надають якогось загадкового виду мислителя.

— Моє королівсхтво дуже бідне, хоча король в нас добра людина. Занадто добра. Все для людей робить, на уступхки йде, але... Щоб створити міцне королівство треба бути дикхтатором. Наш король зовсім не тахкий, тому гнилі люди часто кхористуються цим.

Про ваше кхоролівство Анарк розповідають, що в вас найродючіші землі, найпривітніші та найбільш освідчені люди.

— Не скхазав би, — пародую його вимову швидше ніж думаю, як образливо це звучить, — Ой. Пробач, я...

Жан тільки сміється:

— Все добре. Мені є з чим порівнювати, ваш найнижчий рівень жхиття в нас найвищий. Річкха ваша поїть населення, а в нас люди помирають від засухи. А поля які родючі, прикхро тільки, що бій відбувався біля засадженого поля.