Інший шлях

У чому твій секрет, командувачу?

— Група А піде на зустріч ворогу, поки група Б захищатиме тил.

Обурені лицарі переглядаються між собою. Багато хто не згоден зі стратегією командора. Розділити армію, яка і так за кількістю уступає ворогу...

Безглуздя якесь. Ми за крок до фатальної помилки, а мої думки не полишає холодний юнак навпроти мене. Намагаюся перехопити його погляд . Після нашої останньої розмови, Микита оминає мене десятою дорогою. Та всеж, я не гублю надії та мрійливо продовжую пильно вдивлятися у безодню його очей. Лицар не помічає моєї уваги, принаймні, робить вигляд наче це так. Блідий принципово розмістився максимально далеко від мене.

В останнє, ми зіштовхнулися з ним у коридорі штабу. Не вдало спинившись на місці та намагаючись врятувати себе від падіння, мої руки вчипилися за найпершу ближчу міцну перешкоду - плечі лучника. Обличчя небезпечно близько зупинилося майже торкаючись його металевого нагруднику. Отямившись від різкого зіткнення, Микита зневажливо відштовхнув мене від себе та швидко залишив місце нашої чергової зустрічі.

Ховаю образу на лучника так глибоко, щоб жодний детял своїм довгим язичком не натрапив на клубок мого болю. Зараз мені важливо спробувати ще раз з ним поговорити.

Лицарі поряд починають обговорювати, здавалося, завідомо приречений на провал наказ командора пошепки, допоки винуватець їхніх пліток не вигукує:

— Тиша! Я нікого тут не тримаю! Незадоволені, їдьте ховатися під мамкині спідниці! — з кожним промовленим словом Олекси його інтонація набуває якогось хижого оскалу. Чоловік більше не схожий на людину, якою був під час нашої зустрічі під дубом, він все більше набуває подоби хижого розлюченого звіра.

Не віриться, що командир справді наголошує на необхідності такого ризикованого кроку. Невже ми для нього лише пішаки на мапі пригодницької забави?Саме таким і повинен бути командир? Покласти всіх заради мети?

Певно, мій батько був ще більш жорстокою людиною, про його криваві розпорядження у ході битви ходили чутки у столиці не один рік. Він і міг покласти усіх буквально, адже вертатися з провалом для нього було соромом. Жодного програшного походу не було при моїй пам'яті, батько повертався з безліччю жертв та безліччю трофеїв, один з яких він подарував і мені:

" Це палець самого королівського нащадка."

Посміхаючись чоловік приподніс мені дарунок, тільки от у свої 3 роки я мало що міг розуміти, що такого особливого він побачив у посинілому відтяпаному мечем пальці.