Інший шлях

Звістка

Пролежав я у шпиталю до вечора наступного дня. Лікар навідував мене три рази, коли побачив, що почуваюся я вже краще — змусив звільнити койку для наступного.

— Тут вам не санаторій,— мовив він.

Цікаво, коли ж вони приберуть залишки тепер вже і моєї крові? Шви все ще нили від вчорашньої операції, Микиті прийшлося супроводжувати мене до нашого тимчасового штабу у центрі міста, то ж мені випала нагода краще роздивитися містечко.

Перше, що відмітили мої очі, велика кількість жебраків. Загалом важко відрізнити безхатьків і п'яниць від селянина, останні не кидаються у ноги молячи про монети. Населення само по собі вдягалося дуже погано та і виглядали загалом усі хворобливо. Діти, яких я зустрів, викликали почуття жалоби, Сашко поряд з ними наче з сім'ї середнього класу, можна навіть сказати, що гарно їсть і не голодує, в той час, як у столиці він вважався найнижчим рівнем життя.
Худі до кісток, шкіра сірого брудного кольору, волосся сиплеться на землю від будь-якого доторку їх власників. На моїх очах чоловік років 30 викашляв свої зуби разом і з кров'ю та просто пішов далі, наче нічого не відбулося. Мені не звикати бачити таке, майже у всіх лицарів не вистачало по 5-7 зубів, але бачити такий стан у людини, що все життя самотужки вирощує собі продукти й ніколи зброю в руках не тримала, для мене дивно.
У столиці вже були лікарі- зубняки, так їх називали. Вони майстрували заможному населенню макети щелеп, коли ті зверталися з бажанням поліпшити їх посмішку, звичайним людям вони також допомагали, але вже виготовляли макети з дешевшого матеріалу. Колись мій батько навіть ходив до одного з таких лікарів – той вирвав йому майже зогнилий зуб та дав з собою марлю напитану настоянкою з трав. Більше батько не скаржився на біль.
До нас підбігла маленька дуже худа дівчинка, вона тримала у руці два брудні клаптика тканини.

— Дяді, купіть хустинки. Я сама вишивала, — на тканині голкою були вишиті кумедні трохи криві візерунки , руки дівчинка всі у маленьких ранках, видно дитина добряче намучилася поки вишивала.
— Скільки коштує? — запитав Микита малу. Мати дівчинки одразу підбігла, коли побачила, як її дитя стоїть поряд з нами, схопила малу та почала наказувати:
— Не чіпляйся до знатті, треба їм твої хустини. Пробачте її, лицарі, — жінка вже хотіла йти, тягла маленьку до себе.
— П'ять злоток одна! — вигукнула мала, матір заклякла на місці чуючи ціну. Я подивився на Микиту, той кивнув.
— Давай нам дві штуки, — кажу дівчині й простягаю з Микитою їй по п'ятаку.
Мала радісно підскакує, вириває руки та підбігає до нас:
— Бережи Вас Бог, красені! — дівчина обмінює свою роботу на наші золоті монети, а її матір падає нам у ноги й дякує:
— Дякую, Вам. Дякую, що не образили моє дитя, дякую Вам, лицарі, — одночасно з Микитою ми хапаємо жінку під руки і змушуємо встати.
— Не робіть такого більше. Ми просто оплатили її роботу, — невдоволено говорить Микита.
— Та як можна, мій чоловік стільки за місяць заробляє у полі, а Ви подарували моїй дитині ще місяць життя.
— Не подарували, а заплатили за роботу, — продовжує вже більш грубо сперичатися Микита.
— Пані, пройдетеся з нами? Мені так кортить задати так багато питань, — щиро всміхаючись я запрошую до невеликої прогулянки жінку.
— Пані... Ніхто ніколи мене так не називав. Ви певно зі столиці до нас явилися? — жінка бере маленьку за руку та крокує з нами.
— Так, — переглядаюся з Блідим, той насупивши брови оглядає місцевий "базар", де зі свіжих продуктів там лише мухи.
— І дуже здивовані становищем Вашим. Не скажу, що й у столиці ніхто не страждає від голоду, але ситуація тут бентежить сильніше. Невже місцева влада не надає робочі місця, не запрошує у служіння?
— Якби ж то. Місцева влада тільки податки може збільшувати, а на простий люд їм начхати, вибачте
— Це ж скільки ?
— Я не маю освіти. Не можу вам підказати точно, зарплатня у мого чоловіка повинна бути 50 злоток, більшу частину забирають на податок на землю і збори на армію. Скільки це?
— Скільки?! Та це ж 80 відсотків! У столиці немає таких податків, — Микита обурено підвищив тон.
Жіночка лише пожала плечима не розуміючи, що каже лицар.