Мира— Ей, мала, ти чого?
Аліна— Я люблю його.
Мира була в шоці від того, що сказала дівчина, бо думала, що то було перше підліткове кохання. Але ні, це було те кохання, яке дівчина ніколи не забуде, те, яке вона буде пам'ятати все своє свідоме життя.
Аліна— Мир...
Мира— Ні, Аліна, ні! Не кажи, будь ласка, ми пройшли цей етап. Ні, навіть не думай, я тебе прошу!
Аліна— Мир, бувай, я вас люблю.
Мира— Ні!
Дівчина вимкнула телефон і пішла в душ. Вона простояла під душем чотири години. Їй було погано морально. Вона плакала, билася об стінку, і з кісточок на руці стікала кров. І тут стук у двері.
Ектор— Аліна, все ок? Ти вже четверту годину там сидиш.
Аліна— Готуй сніданок, я зараз прийду.
Ектор— Що з голосом?
Аліна— Все нормально, я вже виходжу.
Дівчина вийшла, витерлася рушником і пішла в кімнату. Одягнувшись, вона побачила, що на ліжку, біля подушки, лежало його худі. Дівчина за ці чотири роки не засинала без нього.
Аліна— Я хочу бачити тебе щасливим тому я їду в Українку
Дівчина одяглася і спустилася вниз.
Ектор— Сонце, чому ти заплакала?
Аліна— Я просила не називати мене так.
Ектор— Так тебе називав він? Через нього ти різала вени і плакала під душем?
Аліна— Не починай.
Ектор— Ми разом уже рік, спимо в різних кімнатах, я тобі як друг.
Аліна— Так, так, ти мені як друг і не більше. Те, що я погодилася бути з тобою як пара, — я тобі нічого не обіцяла. У мене немає почуттів до тебе.
Дівчина почала підвищувати голос, бо ніколи не мала почуттів до Ектора.
Ектор— Тоді бувай. Я не можу бути з дівчиною, яка не любить мене і яка любить іншого.
Хлопець пішов збирати речі, але дівчина наздогнала його.
Аліна— Не треба, я сьогодні беру рейс в Україну.
Ектор— Але твій договір із батьком?
Дівчина мала договір із батьком, що вона зможе повернутися через чотири роки. Він зробив їй таку милість, як сказав сам.
Аліна— Він дозволив мені повернутися через чотири роки, тому я можу спокійно їхати. Але спершу мушу звільнитися з Барси.
Ектор— Можеш не їхати. Я скажу їм, тебе автоматично звільнять. Тому збирай речі. І пам'ятай: що б не сталося, не опускай руки.
Дівчина обійняла хлопця і побігла збирати речі та телефонувати Мирі.
Розмова з подругою:
Мира— Алло, Альвінка, все ок?
Аліна— Мир, я їду додому.
Мира— Ааа, так! Моя дівчинка повертається! Зараз, секунду, наберу Христи.
Мира набирає Христи.
Почалися гудки, і Христи взяла слухавку.
Христи— Привіт, дівчатка!
Мира— Мала повертається!
Закричала Мира в телефон.
Христи— Так?! Аааа!
Шапа-що ви кричите?
Христя— Мала їде в Україну!
Шапо— О, нарешті! В нашу компанію повертається мала!
Аліна (сміючись)— Ахаха, так. Ладно, піду збирати речі.
Дівчина вимкнула дзвінок і продовжила збирати речі. Зібравши всі речі, вона замовила білети на вечірній літак до Польщі та місце в автобусі, і почала збиратися. І тут прилітає СМС, від чого дівчина була в шоці.
