Їй написала Українська асоціація футболу.
УАФ— Доброго дня. Хочемо вам запропонувати роботу фотографом для збірної країни. Чи не проти ви прийти на співбесіду?
Аліна— Доброго дня, я не проти.
УАФ— Тоді чекатимемо вас завтра за адресою.
Аліна— Я зараз в Барселоні, в Україну буду тільки післязавтра.
УАФ— Тоді післязавтра о 12:00.
Аліна— Добре.
УАФ— До побачення.
Дівчина зібралася і пішла до Ектора.
Аліна— Ну що, бувай.
Ектор— Бувай, не забувай, пиши.
Вони обійнялися, і дівчина пішла до таксі. Перенесемося до Києва. Аліна вийшла з автобуса і побачила дівчат. Вона, не забравши речі, побігла до них.
Мира— Боже, як я сумувала, яка ти доросла!
Христи— Квіточка, яка ти гарна! Як мені тебе не вистачало!
Аліна— Я дуже сумувала за вами. І мені теж вас не вистачало.
Через кілька хвилин прийшли хлопці. Дівчата розмовляли, і Аліна згадала про речі.
Аліна— Ой, блін, речі!
Дуба— Вони вже тут.
Аліна— О, привітик!
Шапа, Дуба, Доні— Привітик!
Дівчина обійняла хлопців.
Шапа— А мала то вже не та мала. Стала доросла.
Усі почали сміятися.
Аліна— Боже, Доні, як ти виріс! Тебе бачила ще тоді, коли їхала.
Доні— Я — Адоніс Владиславович!
Мира— В нас це офіційно.
Усі почали знову сміятися.
Аліна— А я — Аліна.
Дуба— Ну що, познайомимося? Хоча ти його раніше бавила більше, ніж ми.
Доні— Тато, хочу їсти.
Дуба— Ну що, може в ресторан?
Аліна— Поїхали до Злінченків, а потім закину речі в квартиру в УАФ.
Усі не зрозуміли.
Аліна— Поїхали, по дорозі розкажу.
Усі сіли в машину і поїхали в ресторан. Аліна по дорозі розповіла про УАФ. У ресторані компанія посиділа годину, було вже 11:00.
Аліна— Ну все, я буду їхати. Мені на 12:00 до УАФ, а потім до Назара і відпочивати.
Мира— Ми теж Влада на тренування відвеземо, Доні до няні, а мені в шоурум треба.
Христя— Нам теж Коля на тренування, а мені до батьків заїхати потрібно.
Доні— Мамо, я не хочу до няні!
Мира— Ну, синку, ненадовго, я розберуся з документами і заберу тебе.
Доні— Ну не хочу!
Аліна— Доні, а поїхали зі мною.
Дуба— Ти що, здуріла? У тебе багато роботи на сьогодні.
Доні— Я хочу до Аліни!
Аліна— Ну мені потрібно закинути речі, потім УАФ і Назар, так що нормально.
Доні— Мамо, тату, можна?
Мира— Ну, не знаю, це якось напряжно для малої.
Доні,Аліна-ну будь ласка!
Мира— Ну ладно, їдьте, а то таксі вже зачекалося.
Усі попрощалися, і дівчина з хлопчиком підійшли до виходу. Там дівчина побачила...
