Дівчина спустилась попити кави перед від'їздом. На годиннику було 13:30, до матчу — 2 години. Дома нікого не було, тому дівчина насолоджувалась самотою, але недовго, бо задзвонив телефон. Це була Юля.
Юля— Алло, привітик.
Аліна— Привітик.
Юля— Ти зібралась?
Аліна— Так, за мною через пів години заїде Ліза, і поїдемо на матч.
Юля—А що там з Вовою? Досі самозакоханий нарцис ?
Аліна— Влад розказав?
Юля— Так, так. Ну, що, як він цілується?
Аліна— Юлю, в тебе Влад є.
Юля— Що Юля, я просто запитала.
Аліна— Ну, ладно. Цілується він непогано, але є маленька проблема.
Юля— Яка?
Аліна:— Ми вчора знову з батьком сварилися . Він питав, з ким я приїхала, чому так довго, і так далі.
Юля— Ну, як завжди. А ти що?
Аліна— А я що? Я сказала, що з Вовою, а він мене обізвав повією .
Юля— Через те, що той тебе просто підвіз?
Аліна— Це ще не все.
Юля— Ну, не тяни.
Аліна— Він спитав, чи ми зустрічаємось. Я сказала "ні". Він почав кричати: "Що в тебе в руках?"
Юля— А що було в тебе в руках?
Аліна— Ти хоч колись мене дослухаєш, а не почнеш перебивати?
Юля— Продовжуй.
Аліна— У мене в руках була Вовина футболка.
Юля— Як вона в тебе опинилася?
Аліна— Слухай, Юлю.
Юля— Бляха, не тяни, Аліно!
Аліна— Ну, по типу, він мене дражнив цілу дорогу, що я його люблю. Ну, як самозакоханий нарцис.
Юля— А ти його любиш ?
Аліна— Юлю!
Юля— Мовчу, мовчу...
Аліна— Ну і він дав свою футболку зі словами: "Якщо не любиш, то вдягнеш". Ну, і я її взяла.
Юля— І що вдягнула?
Аліна— Вдягнула.
Юля— Ааа, значить, ти не любиш?
Аліна— Юлю, заспокойся, я ще не договорила.
Юля— Говори швидше.
Аліна— Ну, значить, він почав ще більше кричати, і я сказала, що ми зустрічаємось.
Юля— Ааа, а ви зустрічаєтесь?
Аліна— Звісно, що ні.
Юля— Так, мала, ти попала. А якщо батьки розкажуть Назару про Вову?
Аліна— Бляха, про це я не подумала.
Юля— Алін, і що ти будеш робити?
Аліна— По-перше, надіюсь, що батьки не розкажуть Назару, а по-друге, поговорю з Вовою.
Юля— А навіщо з Вовою говорити?
Аліна— Ну, я хочу насолити батькам, тому попрошу Вову, щоб він мені підіграв.
Юля— О, ну тут я тебе підтримую, вони тебе занадто контролюють.
Аліна— Добре зустрінемся на матчі. Там Ліза, здається, вже приїхала.
Юля— Па.
Аліна—па-па.
Дівчина пішла за сумкою і вийшла. Підходячи до машини, вона побачила в ній Мирославу Дубінчак і Христину Шацьких. Зайшла в машину, привіталась зі всіма.
Аліна— Усім привітик.
Дівчата— Привіт!
Мирося— Як справи?
Аліна— Та норм.
Ліза— Мені здається, чи на твоїй футболці написано номер 6.
Мирося— Ви з Бражком зустрічаєтесь?
Христина— Ну, розповідай.
Аліна розповіла дівчатам усе, що трапилось, адже добре дружила з ними.
Христина— Треш.
Миро — Повний. Це ж 21-ше 100-річчя, навіщо так контролювати? Це жесть.
Ліза— Відповідно до того, що ти вирішила робити, Аліно, ти хочеш поговорити з Вовою і попросити, щоб підіграв?
Аліна— Так, саме так.
Ліза— Якщо хочеш, можу спитати Назара, щоб ти у нас жила до повнолітя .
Аліна— Якщо можеш, будь ласка.
Ліза— Звісно.
І тут дівчата вже під'їжджали до стадіону, де їх чекала Юля, бо хлопці були на розминці.
