Another Potter

20

— Тож… ти справді підеш із ним на побачення? — Лілі зітхнула, перебираючи своє волосся.

— Так, куди ж мені подітися? Га? — Емма взагалі вже не контролювала емоцій. Ось ще секунду тому вона плакатиме від того, що все це навалилося: взяли в команду, дурить друзів і брата, піде на побачення з майже що «ворогом» її друзів, і сни, в яких вона щоразу помирає… Це все було занадто як за кілька днів.

— Він мене зненавидить, — зітхнула Емма.

— Хто? Джеймс? Ой, не сміши мене. Він тебе любить, ви двоє доповнюєте одне одного. Жоден із вас не був би собою без іншого: ти без Джеймса, він без тебе. Ти згадай весь час, що ви разом провели, як ви зараз його проводите, незважаючи на те, що не бачилися й не спілкувалися досить довго. Знаєш, у мене є сестра, яка мене ненавидить через те, що вона не відьма, як я. Це вже інше діло, ця ненависть з’їдає її з дитинства. А зараз ви вже в свідомому віці, щоб усе розуміти. Так, Джеймс дуже емоційний, так, він буде злий, та це не буде ненависть, я тебе запевняю.

— Добре, опустимо це. Як мені йти на побачення з Реґулусом? Що мені взагалі робити?! Просто сидіти й дивитися в підлогу? Він ніколи не відводить від мене погляду!

— Прямолінійний, видно. З якого переляку йому взагалі кликати тебе на побачення?
_______________________________________________

— Ти зробив що?! Нааажився покликати Поттер на побачення?! Це через її гру, чи як? Ти сам знаєш, що нам драїти усю вітальню, коли Джеймс про це дізнається, або той самий Сіріус! Тільки спробуй сказати, що вона тобі ще й подобається! — кричав Амікус Керроу, на що Реґулус не подав жодної реакції.

— Тож, ти справді думаєш, що я роблю це заради того, щоб бути з нею? — запитально відповів Реґулус. Так, після цих слів він частково розумів, що робить неправильно; його губи злегка зкривилися від легкої огиди до власних слів. Його погляд зустрівся з поглядом Амікуса, і той заговорив:

— Продовжуй.

— Напевно, ти бачив бійку між Марлен і Еммою. Не здалося дивним те, що колір її волосся постійно змінював колір? — його брови звелися разом, і на губах з’явилася легка усмішка.

— Так, здалося. Дивуюся тому, як ця дурна блондинка, замість якогось реально класного прокляття, використала цю маячню, — відповів Керроу, завалившись на диван та взявши до рук одну з подушок, на якій він пальцем вимальовував різні букви та кумедні малюнки, після чого одразу стирав.