Сьогодні вранці я прокинулася на дивані в залі, біля мене мирно спала Малі, навколо нас валялися картонові коробки від піци. Я посміялася з того, як ця коза заснула з піцою в роті, я вирішила над нею підшутить, взяла ще 1кусок піци і кетчупом намалювала їй мордлчку, а сам кусочок сочної піци приклеїла на лоб, ахахаха. Ай, ладно, піду у ванну, я зробила всі процедури, накрутила кончики, підкрасила очі і одягла :
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Потім вийшла з ванни, мене вже чекала зла подруга: -Ахахаха, - заливалася я, а ця дурна почала за мною бігти, ми так ганяли по будинку десь пів години, поки мама на нас не накричала, і моя вампірша пішла у ванну. А я піднялася до мами, обняла її і просто почала плакать (хто знає, коли я її побачу)..., мама мене заспокоїла і я вийшла з кімнати, підправила макіяж, якраз в цей час вийшла Малі :
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Ми ще раз перевірили чи все взяли, приблизно годинку ми прощалися з мамою((((, я так її люблю, наші прощання перебив звук пібікання машини, ми ще раз обнялися і вирушили до автобуса.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Він такий великий, як ми зайшли то побачили, що всередині він набагато ширший і досить гарний, в автомобілі знаходилося дуже багато людей... А мене не покидала думка що пройдуть лише 20. Я взяла плеєр і дістала навушники, 1 із них дала Малі і ми заснули... Коли я прокинулася то побачила що ми вже майже приїхали, це була велика поляна, в темноті я її не дуже добре бачила (ми приїхали около 10години вечора), але ворота нам ніхто не відкривав... Це було досить дивно, але нас жінка, яка нас супроводжувала всю дорогу заспокоювала і казала що все добре, але було помітно що вона й саме нервується. Жінка і ще декілька чоловіків вийшли, а через якийсь час ми почули битву, всі притулилися до вікон і почали спостерігати за дійством... Наші програвали іншим вампірам, які безпощадно вбивали заради забави... Ми так боялися, ми ще новенькі і навіть не вміємо себе контролювати, користуватися кликами, кігтями, ми нічим не могли допомогти вмираючим особам, які боролися за наше життя... Ми почули як хтось зайшов в автобус, всі завмерли і вірили, що зайде хтось хто нам допоможе, але... НІ! Зайшов чоловік, його одяг був роздертий, із шиї і плеча шла ЧОРНА кров, очі були такого ж кольору як і в мене, він так жадібно дивився на нас, а потім перевів погляд на мене, в ньому було щось мені знайоме, але нічого зрозуміти я не могла... Він почав підходити до мене, клики замітно почали рости і я приготовилася вмирати... Але в останнє викрикнула "НІ" (я не така як всі, я не буду благать про пощаду). Далі його очі сильно відкрилися і він впав на коліна: -Емілі, моя доч...- сказав він і впав бездихано, з його груді стерчав кол... Це мій папа! Я почала плакать, я знаю він скотина, він нас покинув, хотів мене вбити, але, це ж мій папа... *** В академії просторно, деректриса нам сказала, що завтра нас чекає екзамен, а сьгодні ми йдемо спать. Я з Малі пішла в нашу кімнату не сказавши ні слова я роздяглася і заховалася під одіяло.
