Академія паранормального

#20

Там мене вже чекали мої друзі. Ми замовили таксі, і поїхали в клуб "Куб". " Розплатившись" з таксистом ми зайшли в приміщення. Запах алкоголю різко вдарив у носа. Тут курили, пили, танцювали і просто говорили за барною стійкою невідомі мені люди. Я взяла Малі за руку і потянула з собою до бармена. Сьогодні в мене настрій напиться в хлам і відпочить від душі.
- 4 рюмки текіли, будь ласка. - крикнула, я бармену, бо через гучну музику, тут нормальним тоном говорить не можна.
- А не рано?
- Не твоя справа. - встряла Малі.
Чоловік виконав наш заказ і ми випили, мені запекло в горлі, від чого я скривилася, але потім мені стало приємно.
- Нам два коктеля, на ваш смак. - замовила Малі.
Нам наливали якусь дивну рідину, а потім вона спалахнула синім полум'ям, я дуже боялася спалити собі волосся, але потім переборола свій страх і відпила. Дуже смачно. Ще пів години посидівши біля бару, я зрозуміла, що достатньо п'яна, але танцювать хотілося. Тому я на своїх ватних ногах пішла в центр танцполу. Я танцювала, як могла досить довго, пізніше я помітила, що об мене хтось треться, але не придала цьому значення і продовжила танцювать.
- Крошка, пішли вийдем...-незнайомий чоловік потянув мене за руку в сторону дверей, я не хотіла і не могла противитись.
Свіже повітря потрапило до легень, музика грала тихіше, що хоч трішки приводило мене в себе.
- Це вона? - запитав той самий чоловік.
- Так. - відповів знакомий голос. Так, стоп! Це голос Ніка!
- Забери інших! - наказав чоловік.
- Усіх? - перепетив, мій колишній. Н Е Н А В И Д Ж У його!
- Так!
- Кого забрать? Куди забрать? Хто ви? Навіщо вам я? - кричала я на чоловіка.
- Я крихітко - Деймон. - якесь знайоме ім'я... Десь вже чула.
- А тепер залазь в машину! - наказав Деймон.
- Ага, прям розбіглася.
- Ну не хоч, як хоч. Після цих слів, я відчула сильний біль у плечі, повереувши голову, я зрозуміла, що він його порвав кігтями. Фаааак!
- Я ще раз повторюю, залазь! - я залізла, мені страшно і здається, що я вже протрезвіла.
В машині холодно, веде її якийсь амбал, Деймон сидить в іншій машині, яка їда за цією. Під час "подорожі", я згадувала, хто ж такий цей Деймон. Він вамір, злий, і йому щось від мене треба, на нього працює Нік... Так, стоп! Це хіба не той Деймон, про якого я читала в переписці Ніка? Що йому від мене потрібно? Серце почало ще швидше битись.
Машина зупинилася і я вибігла з машини. Але мене спіймав велечезний амбал, перекинув через плече і поніс в якийсь давно закинутий будинок.
***
Я сиджу на холодній підлозі, моя сукня перетворилася в страшну грязну ганчірку. Туфлі я зняла, тому що ноги і без того, від ран болять. В кімнаті сиро і холодно, вона не велика, нема вікна, двері броньовані. Вчора, коли я старалася в третє втекти, то впала зі ступеньок, і після того мене ще побили...
- На! - мені принесли їжу : запліснявілий хліб, гречана каша і вода. Серйозно? Чому майже кожний похід в клуб закінчується настільки фігово?
- Тебе хазяїн зве. - зайшов амбал, перекинув мене через плече і поніс до якогось хазяїна.
- Ну привіт. - Деймон.
- Серйозно, ти хазяїн?
- Ну я.
- Ніколи б не повірила, що таке чмо, як ти може бути хазяїном.- після своїх слів, я отримала ляпаса. У відповідь я вдарила його з коліна в живіт.
- Ах тиж, мала тварь... Пол, приведи мені когось з її друзів.
В кімнату зайшов Тай.
- Дивись! За кожне твоє слово я буду робити так: він звернув йому шию, і тіло Тайя впало замертво.
- Нііііі! - закричала я. Я його майже не знаю, але вже звикла до нього. А якби він тоді не зайшов до нас у кімнату і не грав з нами в "правда чи дія", то сидів би зараз в академії на уроці і слухав би, нудні лекції вчителів, а не лежав тут без дихання.
- Тварь!
- Пооол!
В кімнату зайшов Майкл, він подивився на мене сумним поглядом,але поті посміхнувся, ніби кажучи, що все буде добре, і Деймон теж вбив його. Я вже не могла більше нічого сказати я просто ридала, обійнявши бездиханне тіло Майкла, він для мене був, як старший брат.
- Добре, кажи, що ти хочеш. - сказала, як умога чіткіше я, хоча це складно вдавалося, через сльози.
- Я хочу твою силу. Дуже багато років на це чикав!
- Забирай! - закричала наскільки голосно я, що здається затрусилася вся будівля.
- Та я б і з радістю, але ти не достатньо сильна. Пол, приведи мені всіх!
В кімнату зайшли Макс, Малі, Бет і моя мама. Я підбігла їх обіймати, але амбал, здається його Пол звати перекрив мені дорогу.
- Ти станеш сильнішою, коли переживеш смерть кожного із своїх близьких.
- Ти не посмієш!
- Думаєш? - він показав рукою на два трупи. Коли Малі побачила Майкла вона закричала і почала ридати, те ж саме сталося і з іншими, вони плакали через велику втрату двох друзів.
- Я думаю ти наступна! - показав він рукою на Бет.
Вона посміхнулася мені, і надіслала маленьке сердечко, яке долетіло до мене і луснуло, тому що чари її перестали діять, і вона лежала на полу, разом з Майклом і Тайом. Я більше не плакала, я зрозуміла, що всім нам кінець.
- На, забирай, я вже навіть не плачу, мені всерівно на них! - показала я пальцем на маму, Макса і Малі, звичайно мені на них не всерівно, просто я хочу врятувати їм життя.
- Ахах, ні, я вб'ю тут всіх- - закричав Деймон і засміявся.
- Ти, - показав він на Малі, на мою Малі, яка була зі мною з самого дитинства, бачила мої сльози і радість. Знала все про мене. А тепер, вона за секунду до смерті. І всеее, вона лежить, як нікому не потрібна річ, не дихаючи, не відчуваючи болі, нічого. Просто лежить її тіло, яке кілька годин назад сиділо зі мною на диванчику і сміялося. Сльози потекли з очей від втрати близьких. Залишилися тільки Макс і мама.
- Люблю тебе, - прошептала мама, і теж впала зробивши останній подих.
- Яка ж ти все ж таки, тварь!!! - закричала я і набігла на Деймона. Я звалила його з ніг і била, як тільки могла. Я залишала на його тілі рани, синці, зламала не одну кістку, залишила опіки від вогню і душила водою, але він не вмирав. Дуже швидко зцілювався.
- Невже ти думаєш, шо переможеш мене? Мені 869 років, ти хоч і сильна і наділена великою силою, ти не вмієш нею керувати.
- Пол, займися ним. - вказав він Макса. Постріл, і його вже нема.
Нііііііііі!!! Я кричала, плакала і ламала все. Але не тікала, вмерли вони, вмру і я. Разом зі своїми вірними друзями. В один день.
Пол виніс тіла, так, нібо вони прості пакети з мусором. Тому як тільки він повернувся, я розірвала його на шматки. Але не встигла я закінчити з ним, як відчула біль на шиї. Це Деймон, він п'є мою кров, вип'є всю, я вмру, а він отримає всю мою силу.
Це кінеееець. В ці останні хвилини свого диття, я згадала, як отримала першу 10 в школі, і мама дуже раділа. Як я вперше випила алкоголь з Малі. Як з'їздила в академію. Як ми грали в кімнаті в "правда чи дія", їли сміялися і пили, все було наскільки чудово... А що зараз? Друзів немає. Батьків немає. НІКОГО НЕМАЄ! Згадала всі найкращі моменти життя. А саме головне, що вони пов'язані з тими людьми, яких вже нема. Дихать важче, я не можу стояти. Все, прощавай жи...
Це кінець, не знаю як ви, але коли я писала цю главу я плакала.
Надіюся вам сподобалася моя книжка.
Люблю вас, надіюся, що до нових зустрічей💓