Академія паранормального

#16

- Я Макс. А ти?
- Яяяяя... ік... Емілі...
Він зробив декілька ковтків з бутилки і передав мені, я зробила теж саме.
- То, чому ти... ік... розійшовся... з дівчиною.
- Вона мене не любила, а просто користувалася мною. А ти? - він ще трішки відпив, а далі ліг на землю дивлячись в нікуди і очікуючи відповіді.
- А мій хлопець зустрічався... ік... за моєю спиною з іншою... ік..., а я потрібна... ік...йому, щоб він віддав мене якомусь Деймону...
- Весело...
- Ага... Тобі залиш... ік... ать?
- Ні, допивай.
- Ок.
Я лягла на землю і просто закричала, не знаю чому, просто хотілося кричать...
- Тихіше... Ти чого? - Майкл мене підняв і приобняв
- Все... ік... добре.
- На... - він подав мені пляшку з вином...
- Ік... де ти її взяв?
- Не важно...
Я відпила, а потім встала із сирої землі, віддавши йому його бутилку і подивилася на нього...
- Ахахахахааааа - почала сміяться я.
- Ти чого?
Просто подивилася на замучаного тебе, ти нібито такий гарний, але зараз не в найкращому вигляді...

- Так як і ти...
- Ну дякую...
Далі ми просто говорили про все на Світі, з ним весело, да саме цього мені не вистачало - дружби!
***
Як болить голова!!! Я навіть очі не можу розплющити, але з 3 спроби в мене вийшло... Я лежу незрозуміло де... Кімната в темних відтінках, чорна кровать, сіра постіль, дерев'яна підлога, сірий стіл і темно сині стіни, великий чорний шкаф і величезне вікно. Загалом зі смаком.
Але я й досі не розумію де я, в кімнаті більше нікого нема, звук води привів мене до дерев'яних дверей. Без ніяких роздумів я відкрила двері...
- Упссс, добрий ранок, мені напевно краще вийти? - від шоку я стою, як вкопана, щоб було зрозуміло, я поясню, Макс в душі стоїть лицем до мене.
- Да! Тобі краще вийти. - досить серйозним тоном сказав мій вчорашній друг.
Я нарещі змогла поворухнутись і вийшла з ванної кімнати, з червоними від сорому щоками.
Ну, що ж, потрібно якось залагодити свою провину перед ним, тим більше здається я в нього ночувала, хоча він міг мене і на вулиці залишить. Тож я пішла на пошуки кухні, знайшовши її я зразу ж пішла до холодильника, кухня була у білих відтінках, в кухні було декілька тумбочок, стіл, та холодильник. В холодильнику я знайшла яйця, ковбаску, сир, молоко та яблука, тож прийнялася за приготування. Я приготувала гарячі бутерброди, зробила яблучний пиріг, маю сказати, це зробити було досить складно, бо муку я шукала дуже довго та час...
- Ммм, смачно пахне...
- Ти вже на мене не ображеєшся?
- Як я можу на тебе ображаться, якщо ти мені їжу готуєш, а то в їдальну йти лінь...
- Тааак, стоооп, ми в академії? Ти вампір?
- Так, ми в академії. Ні я не вампір.
- А хто ти?
- Перевертень.
- Стоп, як, який жах, я знаходжуся в кімнаті мого ворога... Ти ж можеш мене легко вбити, один укус перевкртня і я мертва... - я пичинаю плакати і старатися вибігти з кімнати... Але Макс мене зловив і дуже сильно зажав.
- Тихо, заспокойся, яка різниця хто я? Я тобі нічого не хочу зробить! Я тобі не ворог, я не маю нічого проти тебе! Це не наша війна, вона почалася століття назад і я проти неї, я за мир! - постійно повторював він.
Але мій жах не припинявся, я дійсно його боюся, він набагато сильніший за мене...
- Добре, відпусти мене. Який сьогодні день?
- Четвер.
- Мені треба на урок.
- Який урок? Ти годинник бачила?
- Ні... А де мій телефон?
- Я не знаю...
- Бліііін, я тел загубила...
- Зараз 14:27
- Огооо... Чому в мене голова не болить?
- Бо ти зцілилася...
- Ааа, мені ще треба звикнуть до цього, ладно, можна прийняти в тебе душ?
- Так звичайно.
- А можна в тебе взять футболку, просто на моє плаття навіть дивитися страшно...
- Зараз зачекай... - і він вийшов з кухні, а я продовжила трапезу, не знаю, як це пояснить, я його боюся, але водночас йому довіряю.
Через кілька хвилин він зайшов із чорним світшотом і джинсами, жіночими джинсами...
- Ось тримай, кофту, бо холодно на вулиці і джинси, від якоїсь шл**ки залишилося.
- Дякую, я бачу ти бабнік.
- Не дуже, але іноді є... - Макс так мило посміхнувся...

- Ладно, дякую, ти чудо, я взяла одяг і пішла в душ.
Подивившись в дзеркало, я побачила не дуже приємну картину... І ось такою мене бачив Макс, мда... Мішки під очима, гніздо на голові, кошмар. Залізши під прохолодний душ, я нарещі розслабилася і змила весь бруд і жахи вчорашнього дня з себе. Але думка про Ніка, не покидала моєї голови... Двері відчиняються і Макс забігає у ванну сміючись при цьому, як дитя.
- Тепер я помстився, ахахах.
- Ах так, я хватаю полотенце і вибігаю за ним, ми так бігали довгенько, бо швидкі, але я всежтаки його догнала і почала лоскотати. Ні, ну не бить же мені його, я ж теж зашла до нього, але він сама наглость. В один момент полотенце з мене спало, а я сиджу на Максу, він почав сміятися, а я просто побігла у ванну за одягом.