Академія паранормального

З ніг на голову...

Всім привіт, вибачайте, що довго не писала, я хворіла, тож натхнення зовсім не було.

Я танцюю забувши про все на світі, все так чудово і я не хочу щоб це припинялося, грає музика, я танцюю, мені ніхто не мішає... Відкривши очі і повернувши голову назад я побачила, як Нік цілується з якоюсь блондинкою... І все, радості більше нема, все хороше обірвалося за одну сикунду. Очі заповнені сльозами, майже нічого не бачучи я підійшла до нього і вліпала смачний ляпас. Зразу ж після цього я вибігла з будинку і просто сіла на землі і плакала, я його так люблю, він був моїм перешим в усіх сенсах цього слова. А він випив, і зразу ж пішов на ліво, сльози не покидають мене...
- Емілі... - звучить ззаду мене такий коханий голос...
- Йди від мене, я не хочу тебе бачити!
- Як заспокоєшся, тоді й поговоримо, а зараз не сиди на землі, тут холодно - він накинув на мене свою рубашку і пішов знову в будинок, напевно продовжувати розважатися із своєю новою подружкою...
*дззззз, дзззз*, мої думки та сльози перебила вібрація в кармані Нікової рубашки, я не втрималася, і взяла телефон.
- Чорт!!! - сказала я в голос, тут пароль, після багатьох спроб у мене все ж таки вийшло розблокувати.
Йому прийшло смс, від "Юлічка", сльози ще більше полилися по моїх щоках...
" Дякую за ніч, котику" - написала ця шл..., хм, дівчина легкої поведінки. Коли він встиг, якщо засинав зі мною, от с**а! Я вже плачу, задихаючись... Він мені зрадив!!! А я вірила в нашу любов!
Я вирішила почитати всю переписку тож піднялася в самий верх.
* Коли ти вже покинеш свою лохушку і повернешся до мене?*
* Не називай її так, вона мені подобається, і знаєш, що, більше ніж ти!*
* Ну-ну, ти не забувай, що з нами зробить Деймон, коли дізнається, що ти її захищаєш*
* Мені треба йти*
На цьому їхня переписка на тиждень завершилася.
*Привіт, котик, як ти там?*
*Все супер, ця лохушка мене вже задовбала, через місяць зможемо вже віддати Деймону*
* Мммм, я підстрою її та отої дєвки, та, що з Майклом кражу, на тиждень, а ти в цей час будеш у мене, а то я сумую вечорами*
* Ти чудо, чекай...*
* Люблю тебе*
* А я тебе!*
* Сьогодні приїдь до мене*
* Ця лохушка засне, і зразу ж до тебе*
* Буду чекать*
...
* Дякую за ніч, котику*
Переписка завершена, сльози не припиняються, я ледь бачу, але йду в середину до Ніка, віддавши йому його телефон і рубашку, я пішла до бармена.
"Мал, я додому!"
"Чого?"
"Нік, ... Він мені зрадив"
"Ок, іди в нашу кімнату, я скоро прийду"
"Дякую"
- Бутилку віскі!! - крикнула я бармену.
- Щось сталося?
- Слухай, твоє діло наливать, а не цікавиться моїм життям, такщо отвянь!
- Ок
Забравши свою бутилку, я пішла в академію, по дорозі я лише пила і плакала. В моїй голові не вкладаллся, як? Як? Чому? Я вірила йому! Хто такий Деймон? Навіщо я йому?
Дійшовши до академії, я побачила, що ворота закриті.
- Твою ж ... - відругалася я в голос.
На годиннику 3:48, ну і куди мені йти, Малі турбувать не хочеться, нехай розважиться. Я просто лягла на землю, дивилася на небо і допивала віскі, я більше не плакала (напевно все виплакала)...
- Хей, що ти тут робиш?
- Лежу... ік... а що... ік?
- Ти п'яна!
- Нєа... ік.
Піднявшись із землі я побачила, що зі мною розмовляє, блондин, досить приємної зовнішності.
- А ти... ік... що тут робиш?
- Мене дівчина кинула...
- Аааа, а я тількищо розі... ік... йшлася з хлопцем... ік... він... ік... мені зрадив... ік... сідай... - я подала йому бутилку з віскі, де ще залишалося половина напою. Він відпив.
- Ти тут навчаєшся? - запитав блондин.
- Агааааа, а ти?
- Тоже
- То... ік... як теба звать?