Огорни мене в свої обійми

Ніч що змінила все

00.15 Нью Йорк
Нарешті я їду додому. Мене на роботі сьогодні затримали аж занадто , тому поїхати провідати мою подругу Мері вже запізно. Мене звуть Ешлі Брайт і мені двадцять три , я проста висока дівчина з каштановим волоссям і темними очима , юнаків я сильно не приваблюю , тому надій зустріти Джейка у мене не було.
Я познайомилася з ним у клубі куди мене посунула однієї ночі блондинка з голубими очима Мері, відтоді я більш не відвідую таких закладів тому що тоді ризикнула втратити роботу , але зате зустріла своє кохання. 

- Ну що ж таке трапилось? - говорила я сама до себе ледве кліпаючи очима , на дорозі всі їдуть якось помало і раптом зупиняються,  мені вже кортіло заїхати додому і нарешті впасти у моє тепленьке ліжечко.
Я наближалась до того місця що всі обганяють і побачила жахливу картину: аварію. Але поблизу не було ні швидкої , ні поліції , та ще й люди якісь всі байдужі цю машину оминають , тому я вирішила зупинитись і без вагань викликала швидку допомогу. Всередині я побачила чоловіка , здавалось не пошкодженого ззовні , але без свідомості , у мене почалась паніка ніби  я побачила там всередині Джейка.
Я пробувала його дістати з машини , але проби були марні і ще я боялась погіршити ситуацію. Коли нарешті приїхала швидка ,  постраждалого витягнули і помістили в карету , після мене обсипали питаннями і твердженнями на які я навіть не встигала роззявити рота. " Ви його дівчина?", " Що відбулося? ", "Ви щось бачили?", "Їдемо з нами ".

Незнаю як так вийшло , але я вже їду в лікарню слідом за Швидкою допомогою до людини яку я ніколи не бачила в житті і навіть не встигла роздивитись толком його обличчя , а ще являюсь ніби його дівчиною.

Коли цю бідну людину привезли в лікарню то одразу виявили що він у комі між гранню життя і смерті.
Мені його стало так жаль і тепер мені на душі важко залишити незнайомця просто так. Гадаю я повинна якось довідатися хто він і повідомити його близьких про трагедію. Але як?
Я довго сиділа під дверима очікуючи що скажуть лікарі, надокучливі думки вирували у своїй голові і я поглинула у безкінечні роздуми. Що він відчуває? Де він знаходиться? Він чує що відбувається у цьому світі? А може він просто спить і бачить сотні снів?

2.44
Я аідчувала тиск медпрацівників, ніби мене хочуть випхати з лікарні, але водночас вони не сміли мені сказати бодай слово. Я поглянула на годинник. Вже дуже пізно , мій коханий буде переживати, хоча навіть не подзвонив бачачи що мене вже так довго немає , а що якби я потрапила б в аварію? Він би також не турбувався де я пропала.

По дорозі додому я роздумувала чи варто казати правду Джейку якщо раптом він спитає де я була , адже він дуже ревнивий , хоча коли він приходить пізно я його не допитую.

Нарешті я зняла взуття і швидше ніж думаю занурюсь у моє теплесеньке і ніжне ліжко , як на щастя завтра вихідний і не доведеться вставати рано.
- Скільки тебе можна чекати? Де ти лазила всю ніч? - пробурмотів раптом Джейк злякавши мене.
- А я думала ти спиш.- не роздумуючи відповіла я.
-  Мене не цікавить що ти думаєш,  відповідай на попередні питання. - почав піднімати на мене він голос.
- Ну ти ж знаєш що мене затримують на роботі, а тодіі, а тоді я заїхала до Мері-  якось вимовила я.
- Неправда- Джейк підняв руку ніби намагався мене вдарити,  але стримався - твоя подруга була весь час зі мн....- швидко і не договоривши хлопець промовив.
- Що? - перепитала я хоча думаю прекрасно почула.
- Нічого , нічого, спати іди.- відповів Джейк. - я нічого не відповіла, а мовчки пішла, одягнула піжаму і міцно заснула.

Прошу суворо не критикувати.
Скажіть варто писати продовження ?