Огорни мене в свої обійми

Вирішальний момент

Все вщухло ніби нічого і не відбулось. Тиша та спокій. Ніжні руки підхопили мене, а я зіщулилась немов дитинча. Вогонь страху що загорівся усередині з кожною секундою почав притухати і незабаром повністю погас. Зрозумівши що я у безпеці, я наважилась розплющити очі.
- Дякую.- промовила я хрипким голосом. Він мій герой. Нарешті моє дихання відновились, тепер коли він поруч я не бажаю його більш втрачати, він мені потрібен як більше ніхто у цьому світі.

                          *****

- Як ти?- спитала стурбовано Кетрін що стояла над моїм ліжком у моїй кімнаті, її очі були червоні від сліз. Голова розколювалась від пережитого.
-Помаленько. Що трапилось? Чому ти плачеш?- відповіді я й не почула, бо дівчина мовчки вийшла з кімнати, а натомість прийшов Едвард, серце моє тьохнуло.
- Ти мене врятував, знову. Я тобі безмежно вдячна.
- Не варто, це моя робота.- відповів хлопець і присів на стілець що стояв поруч з ліжком.
- Рятувати таких як я, що вічно потрапляють в халепу? - на що він кивнув - Ти що супермен?
- Щось типу того.- кутики його вуст плавно піднялись уверх, а згодом і вискочили дві глибокі ямочки точно такі же як у Селени і я не змогла не усміхнутись йому у відповідь, та ненадовго бо моє обличчя знову набуло серйозного вигляду.
- Тебе щось хвилює?
- Я хочу знати правду.
- Заарештували твого колишнього і його дружбана за нелегальний бізнес, а тобі врятували життя. Гадаю це все, що тобі потрібно знати.
- Ні, будь ласка, більш детально і з самого початку. Розкажи мені хто ти є насправді. - Едвард закляк напевно не очікуючи такого повороту подій.
- Так, думаю вже настав цей самий час розповісти тобі все. Отже почну з того що у мої двадцять шість років я не знайшов собі пару не із-за того, що не вмію поводитись із дівчатами, а із-за моєї роботи. Я співпрацюю з криміналом.- я поглянула на нього здивовано - Тобто я - секретний детектив і ходжу по слідах злочинців. А все зародилось коли мені було дев'ятнадцять років, я тоді зустрічався з Олівією і вже був готовий освідчитись у коханні, але перед тим як я їй зміг це сказати, вона наклала на себе руки. Спочатку я впав у відчай, але після довгого страждання я зайнявся розколювання причин цієї смерті і натрапив на цікавого персонажа, тобто її колишнього який і виявився її вбивцею. Не буду заходити у деталі, а скажу лиш, що жадаючи помсти за відібране життя я просто пішов йому на зустріч, зумів його вичислити і позбавити волі, після того випадку я і зрозумів що це моє покликання: боротись з криміналом. Звичайно від цієї роботи можна чекати чого завгодно і треба бути готовим до всього. Так от у минулому сталося те що зіпсувало повністю мою репутацію і поставило на ній велику чорну цятку. Одного разу я слідкував за Памелою Йоркіш- на мить моє серце зупинилась - та її коханим Даніелем, разом вони дурили людей і викрадали їхнє майно. Одного дня я вчинив злочин і мав ото вже сідати за ґрати, але мене виправдали, бо я був змушений вживати зброю проти Даніеля тільки для самозахисту і порятунку мирної людини. Після цього випадку я втратив багато ближніх друзів і зв'язок з батьками. - на мить мені здалося що я відчуваю його біль за цей нещасний випадок - Памелі тоді вдалося якимось дивом втекти. Та одного дня вона все-таки сама повернулася в сльозах до мене, благаючи про допомогу, а я почуваючи провину за смерть її коханого вирішив її виручити. Відтоді дівчина почала жити у мене і під моїм же наглядом. Але якби можна було б повернутись у минуле, то я б нізащо не дозволив цьому статися. Життя продовжувалось і я знайомився з іншими дівчатами, та не проходило і тижня як ці бідолахи накладали на себе руки, тобто були змушені це зробити. Так, знову ця клята історія повторювалась. А їхній  маніпулятор був ніхто інший як Памела, бо вона за цей період проживання під моїм контролем повністю з'їхала з глузду і почала вважати мене власним нареченим. Її звісно ув'язнили, але як ти і сама помітила ненадовго. Опинившись на волі вона знову відправилась на пошуки здобичі, тобто нових моїх знайомств. Цього разу в капкан попалась ти, і мені надзвичайно прикро що сталось саме так, я ніколи собі не пробачу що ти постраждала від мого темного минулого! - Едвард торкнувся пестливо моєї руки ніби благаючи пробачити всі його провини, я кинула погляд краєм ока на наші з'єднані руки і він злякано почав забирати власну та не встиг, бо мої пальці міцно її стиснули не бажаючи втрачати цей контакт. Він глянув на мене, а я на нього.
- Та що ти, не переймайся, у в'язниці я просиділа трішки менше ніж добу, бо Джейку якимось дивом вдалося затримати цю зміюку.
- Хм, цікава історія, а хочеш я розкажу як усе пішло насправді?- я кивнула головою.
- Памела Йоркіш цього разу вирішила застосувати іншу тактику: видати з себе свідка вбивства і на місце злочину поставити тебе, щоб у копів не виникло жодних сумнівів що вбивцею являєшся саме ти.
- А вона спочатку здавалась такою милою і привітною жінкою, усміхалась.
- Це типовий трюк шахраїв, поки вона люб'язно з тобою спілкується глядачі, тобто перехожі, що дивляться на ситуацію збоку вважатимуть що ви знайомі і ніколи не подумають, що вона хоче заподіяти шкоду. От наприклад у тебе спочатку виникло відчуття довіри і теж саме у твоєї подруги, тож поки Памела займалась тобою, її союзник позбавився єдиного і найближчого свідка: Кетрін.
- Турист з дивним акцентом!- вигукнула я.
- Так, він довів її до місця призначення і непомітно вколов їй якесь снодійне і думаю ще якісь невідомі речовини, плюс ще один союзник: шофер таксі, що довіз її до потрібної лікарні, а там в свою чергу лікар мав завдання затримати твою подругу чим по довше, з метою що коли вона вийде з лікарні у неї не буде жодних доказів твоєї невинності у скоєному. Хочу сказати твоя подруга дуже спритна і розумна дівчина, бо незважаючи на заборону дзвінків, вона одразу же знайшла у когось з пацієнтів телефон і доповіла моєму другові все що знала, та ще й дуже кмітливо.
- Але ж її могли викрити.
- А вона говорила під кодом, який сама і придумала.
- Як це?
- Все почалось ось так: "Привіт, Ізабелла", вона вказала жіноче ім'я ніби дзвонить до своєї подруги, "я хочу розказати тобі що вчора гуляла в торговому центрі і як тільки вийшла звідти то побачила одну собаку яка мені дуже сподобалась", собакою вона прозвала Памелу, "вона була середніх розмірів", тобто невисока, мала довгу шерсть коричневого кольору", маючи на увазі довге,коричневе волосся, "і гарні сині очі, її хазяйкою була молода дівчина", і це саме головне що мав почути мій колега, бо молода дівчина це твій код, ми про це заздалегідь домовилися, "я попрямувала прямо за ними, а потім повернула за ріг, бо хотіла спитатись якої породи це миле створіння, але втратила їх з точки зору". Цього було достатньо аби мої співробітники знайшли місце призначення і почали розслідування. До речі ця задача виявилась простішою ніж я думав, бо хто б міг подумати що у такому темному і безлюдному кутку де тебе закинули стоїть прихована камера яка зафіксувала справжнього вбивцю. Девід тобто мій союзник просто відніс відеозапис у відділок і все - тебе звільнено, а натомість Памелу та її бурмилів затримано. А Джейк насправді і палець об палець не стукнув, він просто опинився в потрібному місці, в потрібний час і скористався моментом щоб ти повірила тільки йому. Потім я доповів хлопцям, що вбивця якого я шукаю у них перед носом і щоб тримали все під контролем. Мені було неабияк страшно залишати саме тебе у його руках, але якби ти дізналася про цю правду раніше, то Джейк чи його друг остаточно би здихалися тебе з першої же нагоди.
- " Як же легко я помиляюсь у людях. Ну чому я так всім довіряю на слові?"- ці думки кололи як голки в голові не даючи мені спокою.