Огорни мене в свої обійми

Незабутній спогад

Коротенький епізод з життя Ешлі.

- Ешлі, поквапся! Ви запізнюєтесь! - гукала мене мама поки я стирчала у ванній кімнаті наводячи лад на моїй голові та обличчі. Сьогодні я вперше в житті піду на концерт живої музики з моїми коханим.

- Секундочку, мені лиш залишилось вії нафарбувати. - хоча насправді я ще стояла з плойкою в руках крутячи локони.

- Навіщо ж тобі той макіяж?- озвався Едвард за дверима - Ти і так найкрасивіша жінка у цілому світі.-  Я вмить почервоніла, а тисячі метеликів пролетіли зграєю в моєму животі. Ось так починався найкращий день мого життя.

Я не стану вам розповідати усі деталі концерту, скажу лиш що коли грандіозна подія добігала майже кінця Едвард відійшов поговорити по телефону. Програла остання пісня і я думала що вже кінець, але все тільки починалось.
Головний музикант взяв мікрофон у руки і промовив:

- А зараз я попрошу приєднатись до нас мадмуазель Ешлі Брайт.- Я стояла мов вкопана, люди почали обертатись і поглядами шукати мене. "Це що розіграш? " подумалось мені. Варто знайти Едварда і чим по швидше. Я різко повернулась і почимчикувала до виходу.

- Куди ти? Зачекай.- я знову закам'яніла і кинула легкий погляд на співака - Так, ти, дівчино в платті в червоно білу полоску. Ну ж бо прямуй до нас, ми тебе не вкусимо. Давайте підтримаємо оплесками сором'язливу Ешлі.- всі гучно заапладували і я помаленько затамувавши подих відправилась на сцену. Як тільки я піднялась появився Едвард, якому вручили у руки мікрофон.

- Відколи я зустрів тебе, Місс Ешлі Брайт я захворів такою званою хворобою "кохання" що змушує моє серце битися з шаленою швидкістю і поводитись божевільно, але хто ж сказав що я бажаю лікуватись. В моєму житті не тільки почалась суцільна біла смуга, а воно стало різнокольорове немов папуга в Бразилії. Мені досить лиш глянути на тебе як моя душа різко наповнюється щастям. - він тримав мене за руку і щиро дивився у мої блискучі від сліз очі - Твоя посмішка може зігріти не тільки мене, а й увесь світ, немає нічого кращого за твої ласкаві руки, що пестять мене, твої губи солодші за мед, а твої очі такі глибокі і сповнені щирих емоцій. Мені так затишно і комфортно бути поряд з тобою. Я дякую долі що подарувала мені такий скарб, найцінніший що у мене коли-небудь був.- хтось підніс Едварду величезний букет різноманітних квітів та скриньку і він став на коліно - Чи готова ти провести решту свого життя зі мною?

-Звичайно!- вигукнула з ентузіазмом я, емоції переповнювали мене і сльози лилися струмочком. Ми потонули в поцілунках і обіймах. Незнаю звідки на нас посипались пелюстки троянд. Всі глядачі захоплено аплодували, а музиканти наспівували романтичну мелодію.