Огорни мене в свої обійми

Дорога в нове життя 2

-Щось трапилось? - запитала я.
- Ні, ні нічого люба, з чого ти взяла? - відповів нервово Джейк.
- У тебе вигляд збентежений.- сказала я. Решту часу ми мовчки сиділи , коханий поглядав на мене нервовим поглядом ніби намагався сказати щось важливе, але ніяк не зміг видавити з себе бодай слово, тоді я не стрималась:
- Слухай, я вже зрозуміла що це і мене стосується, тому давай наберись сміливості і розкажи врешті-решт що трапилось, що б це не було, бо якщо ж я довідаюсь про це іншим способом то буде тільки гірше, втямив? - наголосила я суворим тоном.
- Так, отож, отже, гм, з чого ж почати- вимовляв він це так ніби готувався до якоїсь промови що вирішить жити йому чи ні- Пам'ятаєш той вечір нашого примирення?
- Таак- вже з нетерпінням чекала коли той розповість.
- Так от я не був зовсім з тобою відвертий ііі ,як би сказати , іі - ніяк не наважувався сказати Джейк.
- Ііі? - вже ніяк не могла дочекатися я.
- І мені подзвонила Мері сказавши що вагітна- ледь промовив мій хлопець.
- ТА ЦЕ Ж ЧУДОВО!!!- з ентузіазмом вигукнула я. - Стоп ,стоп ,стоп. А хто ж тоді батько дитини? Тільки не кажи що це....
- Так- відповів Джейк не давши мені договорити. Я нічого не відповіла, а лиш взяла пляшку вина і налила напій аж до країв келиху, випивши усе спокійно як компот, хоча раніше я так ніколи б не зробила. Тоді безтурботно вимовила не відводячи очей від порожнього келиху:
- Знаєш, все життя я тільки те й роблю що за всіх турбують, переживаю , а тим більше пробачаю, тож не настав же час подумати про себе? Якою ж дурепою я є? Ти тільки те й робив що користувався моєю добротою, а тепер тобі так і треба, молодий татусько. Іди годуй свою дитину і дивись не зраджуй Мері, а то вона тобі може і гірше зробити, не тощо я. Забудь про моє існування брехуне. - Я піднялась і попрямувала до виходу, сліз у мене не було, я нічого не відчувала, порожнеча охопила мою душу, тисячі ножів влучили прямо в серце.
- Ешлі, зачекай, я все поясню. Не все так як здається! - вигукнув він. Я зупинилась і підійшла до нього, торкнулась його щоки рукою.
- Аа, не все так як здається? А мені здається я все прекрасно зрозуміла. - гордо мовила я і лупнула його по щоці подарованими квітами, тоді зібралась іти як раптом згадала ще дещо сказати:
- Мені так прикро, але я не маю достатньо грошей щоб розплатитись за їжу яку з'їла- на обличчі в мене поблискувала жорстока усмішка- тому якось тут владнаєш все ти, а ні ти розплатишся ось цим- зняла я браслет і кинула на стіл, той зачепив келих що впав і розбився.