Почнемо знову

1.

- Та як ти поводишся?! - черговий крик моєї вчительки з історії перервав мої думки.
- Я сиділа тихо. - з злістю в голосі сказала я.
- Ти постійно поводишся як ідіотка!
- А відколи вчителям дозволено обзивати учнів!? - я не збиралась терпіти образи в свій бік, адже кожен день в моїй школі не міг пройти спокійно. Я взяла свої речі і вийшла з класу. За своєю спиною я почула як вчителька "кидає блискавки".
Я вийшла зі школи і пішла в сторону парку. Це моє улюблене місце.
- І так, Дана Семак, завтра - кінець навчального року і ще через день тобі виповнюється 16 років. Ти нарешті не будеш бачити тих дурних вчителів.- говорила я сама до себе.
Галина Михайлівна - моя вчителька історії і паралельно - зауч. Вона ніколи мене не любила і завжди мала до чого примахатися. Довго я їй не відповідала, не хотіла конфлікту, але тепер в 10 класі вона просто втратила совість. Я говорила про це і мамі і татові, але вони переконані, що вона чудовий педагог, оскільки вона їх вчила також. І з часом все почало погіршуватись, вона почала настроювати проти мене інших вчителів і оцінки зіпсулись.

Я вже прийшла в парк, тут майже нікого немає. Я чую як з моєї кишені лунає звук мого телефона "Мама". Напевно заучка подзвонила до неї і сказала, шо я пішла. Ну нехай, і так кінець школи.
- Алло, мам.
- Алло, Дана, мені подзвонила Галина Михайлівна і сказала, шо ти пішла з уроків.
- Я скоро буду вдома, тоді поговорим. Добре?
- Добре.
Мама вже звикла до таких дзвінків. Вона навіть не вимагає пояснень. Я ще трішки посиділа в парку і попрямувала додому.