Почнемо знову

6.

Я зупинилась і відкривши очі побачила, того кого хотіла бачити сьогодні найменше - Дениса. Та куди тепер було діватись?
- Привіт. - він усміхнувся.
- Привіт.
Він підійшов ближче, настільки ближче шо я відчувала його подих на свому обличчі. Він випив, і не одну склянку.
- Я хочу поговорити, Дана.
- А є про що?
- Є. - він вдихнув запах мого волосся. - Я був повним ідіотом. Ти ж розумієш, шо то була помилка. Такого більше не станеться.
- Денис, давай не будем. Ти п'яний я попрошу, шоб Макс тебе завіз додому.
- Вибач мене.
Мені не хотілось з ним говорити, мені не приємно було дивитися в його очі. Я не могла його вибачити, в житті можна вибачити багато, але не зраду.
- Скажи, шо ти мені вибачаєш!- він кричав не своїм голосом.
- Я не вибачу тобі, Денис...
- Та як ти можеш?! Думаєш, шо я маю на колінах просити?! Не буде такого!! Дура.
Він вийшов з бару надзвичайно злий, на його крик прийшов Макс:
- Шо сталось? З тобою все добре?
- Ти запросив сюда Дениса?
- Ні, він сам прийшов.
- Треба було догадатись. Я хочу додому.
- Давай я тебе завезу.
- Не треба, пройдусь.
Максим не хотів мене пускати саму, він знав, шо якщо Денис п'яний то може вчудити всьо шо хоче. І я то знала, але мені було всерівно, мені треба просто все обдумати. Треба побути наодинці.
Я вирішила піти в парк, там ніколи нікого немає вночі. Можна просто лежати на газоні і думати.
Додому прийшла близько 2 ночі, всі спали. Воно і добре, мені не хочеться говорити ні з мамою, ні з татом. Я роззулась, і пішла в гарячий душ який завжди змушує мене розслабитись. Коли я зайшла в свою кімнату на мому ліжку сидів Макс:
- Дана, де ти була?
- Я гуляла.
- Батькам я сказав, шо ти ше тусуєшся і потім прийдеш. Вони не хвилюються. Я прекрасно знав, шо з тобою нічого не станеться, але не змушуй мене переживати.
- Добре.
- Надобраніч.
- І тобі.
Він пішов до себе, а я ше довго боролась з думками в своїй голові, які не давали мені заснути.