Почнемо знову

5.

Ми приїхали в центр Львова, їхали десь приблизно годину, оскільки живемо за містом. Коли ми зупинились серце впало в п'ятки.  Такий подарунок був моєю заповітною мрією, але коли просила про це маму і тата мені не дозволили. Мене переповнювало щастя і страх, радість і тривога. Від хвилювання в мене покотились сльози.
- Ти серйозно? - я глянула на брата. Він тільки усміхнувся:
- З днем народження, Дана.
Я розвернулась в сторону будівлі де було написано:" Supernatural Conference ". Моєму хвилюванню не було меж, я нарешті зустріну акторів свого улюбленого серіалу, зможу з ними поговорити. Я не дарма вчила англійську.
Ми з Максом і Ксюхою зайшли в зал де мала відбутися зустріч. Макс ше з 15 років дивиться "Надприродне" і підсадив мене, а я - Ксюху. В моїй голові путались думки і питання які я хотіла сказати акторам. Мої руки вкрилися мурашками коли я почула як весь зал зустрів їх оплесками і свистом. Вони привітались і гості почали задавати різні питання. Я мовчала і чекала коли зможу підійти до них і зробити фото, а тоді поговорити.
***
Кінець. Я отримала масу задоволення, але конференція закінчилась.
- Дякую, Макс. Це найкращий подарунок який ти міг мені зробити.
- А я знав, шо тобі сподобається. Але то ше не все, зараз їдем в бар. Там будуть всі наші.
- Всі твої. - виправила я його, тому що ніколи не вважала друзів Максима своїми друзями. Вони ніколи до мене не ставились погано, але і ніякої дружби не було.
- Ой, шо ти починаєш. Поїхали, вони вже там.
І справді, Макс не помилився вони були там. Всі мене привітали, мені було приємно. На щастя серед них всіх я не побачила Дениса, ми сіли за столик і офіціант приніс нам випивки. Хоча я не люблю алкоголь, але сьогодні вирішила випити в честь шістнадцятиріччя.
Коли вже всі були веселі ми вирішили потанцювати, як на мене то ми просто дриґались під музику. Заграла дуже гарна пісня, я  закрила очі і продовжила танцювати, доки чиїсь руки не торкнулись моїх плеч.