Почнемо знову

21.

Від самого ранку мене переслідувало почуття тривоги, а ще я ніяк не могла пробудитися. Зараз допиваю друге горнятко кави, но бодрості мені то не додало. Дома нікого не було, тому я вешталась по будинку в образі живого трупа. Тої ночі я зовсім не виспалася, провела в пошуку найбільш зручного місця для сну можливо години дві. А потім, коли зрозуміла шо спати я не буду, залипла в телефон і заснула тільки біля 5 ранку. Одним словом весела була нічка.

Ранок я провела в повній ліні. Та потім до мене зайшла Ксюха. Ми сіли на підлогу в моїй кімнаті і Ксюха почала розмову:
- Розумієш, моя мама якась дика. От я просто не помила посуди. Так вона почала закатувати істерику, типу я безсовісна дитина, невдячна. Мало того шо погано закінчила навчальний рік, так шей не хочу нічо виправляти. Ну, кароч, так як завжди.
- Та не звертай уваги. Просто старайся менше провокувати конфлікт і всьо.
- Ну то таке. Сьогодні йдем гуляти?
- Думаю нє, ми домовилися з Владом.
- Оо, якшо шо я дружка і хресна першої дитини. - ми засміялись.
- Добре.
***
Я мала бути в місті о 19:00. Ксюха пішла додому тільки 17:50, а їхати мені треба годину часу. Тому я зі швидкістю світла почала переодіватись, збиратись і все в тому дусі. Я швидко вибігала з дому і побігла на автобусну зупинку. Поки їхала дзвонила Владу 5 раз і він не брав трубки. Може вернутися додому?

Ми домовлялися зустрітися в одній кафешці. Зайшовши туди, я провела поглядом приміщення, але Влада там не побачила. Та вільних столиків не було, щоб сісти і почекати його всередині, тому я вийшла на вулицю. Я вирішила подзвонити ще раз, відчуття тривоги мене не покидає ще від ранку.
Гудок, другий, третій, четвертий. Він підняв, я чую тяжке, але голосне диханя, яке дуже сильно збилось, і кашель.
- Влад, де ти є?
7 секунд мовчання і хрипим, тихим голосом він сказав:
- Ззаді кафе.
Більше він нічого не сказав, та і не треба було, я помчала в темну вуличку яка була ззаді кафешки. Фонарів тут не було, але це не завадило мені побачити страшну картину: на холодному асфальті в невеликій калюжі крові лежить Влад. В горлі пересохло, серце почалось битись частіше. Я підійшла до нього, взяла його голову собі на коліна і набрала номер швидкої, я не могла стримати сльози. Хто це з ним зробив? Хто та сволота?
- Владик, ти мене чуєш? - я гладила його по голові - Все буде добре. Ти... ти тільки тримайся.
З його рота безупинно текла кров. На його обличчі були рани, а він тільки усміхався, але нічого не казав. Кожна хвилина рахувалась годиною. Швидка їхала не довго. Вони положили його на носилку і поставили в машину. Я теж сіла туди.
Коли ми приїхали його зразу повезли в операційну. Я хотіла туди, хотіла бути біля нього, але не пустили. Я сперлась до стіни і помаленьку спустилась, вздовж неї, вниз. Мій мозок перестав працювати, він просто відключився. Руки були в крові, а сльози, капаючи на них, її стерали.
Задзвонив телефон то був Максим:
- Алло, Дана, де ти є?
- В лікарні. - заплаканим голосом сказала я.
- Я... Я вже їду.
  А я тільки шморгнула носом.