Почнемо знову

11.

Ранок почався з звичайних  процедур: ванна, вибирання одягу, зарядка (в всіх крім мене, бо я не пішла), сніданок. Сьогодні - неділя, отже наша група нині йде в центр міста, там буде якийсь концерт, але то буде ввечері. Ще Наталя сказала, шо ми до обіду підемо на річку - купатися. Тому зараз година вільного часу і ми йдем.
Я сиділа в кімнаті, збирала речі на пляж, а Настя помчала до свого Ромео. Почувся стукіт в двері.
- Заходьте, відкрито.
До кімнати зайшов Влад.
- Знов будеш істєрікі закатувати?
- Нам треба поговорити.
- Давай.
- Дана, вибач мене. Просто я був на нервах, я справді не хотів, шоб ти обідилась. Я тобі обіцяю, що цього більше не повториться. Будь ласка, вибач...
- Добре, але давай якось сядем поговорим. Мені кажуть, шо ти прікольний, але ти завжди мовчиш. Тому мені важко це побачити. Давай дружити?- моя остання репліка прозвучала наче з вуст п'ятирічної дитини, я усміхнулась і подала Владу руку.
- Давай. - він теж усміхнувся і пожав мою руку в знак згоди.
Яка ж в нього чаруюча усмішка, а його зелені очі сяють наче ізумрудики. Невже мене щось зачепило в ньому?
- Ти йдеш на пляж?
- Та. А ти?
- Пацани заставляють. Не дають вони спокійно пожити.
***
Я лежала на теплому піску, по моєму тілі "бігали" промінчики сонця. Було чутно сміх дітей, розмови старших людей, хлюпіт води. Теплий вітер ледь відчутно обвивав кожного присутнього. До мене наближалися кроки, я відкрила очі, які миттєво засліпило сонце. Почувся голос Насті:
- Я ляжу біля тебе?
- Добре.
Настя лягла спершись головою на мій живіт:
- Який хороший початок дня.
- Ага. А на який концерт ми йдем?
- Думаєш, я знаю? Треба спитатись Наталі.
- Потім спитаємся.
- Намалюєш мені стрєлки?
Я почала сміятись.
- Ну чого ти ржеш? Я не вмію так як ти. Мені не виходь.
- Добре, постараюсь. Тільки нагадай.
- Чого не купаєтесь?- до нас підійшли Саня і Влад.
- Я тільки шо з води вилізла, а от Дана по-моєму в неї і не залазила.
- Треба виправити. - Влад глянув на мене і хитро усміхнувся. Вже через 3 секунди я була в нього на руках і він йшов в напрямку річки.
- Влад! Постав мене на ноги! Влад! Ну шо ти за людина?! Та постав!
- І хто з нас істєрічка?
- Я сама можу дойти!
- А вже не треба.
І ми нирнули в воду. Довкола мене були маленькі бульки, які швидко піднімались наверх. Я ще кілька секунд приходила до себе, а потім різко винирнула із води, бо вже не вистачало повітря в легенях :
- Засранець.
- Не кажи, шо тобі не весело.
- Зараз тобі буде весело, коли я тебе втоплю.
- Попробуй.
Так ми ганяли поки нас з води не витягнула Наталя. Ми пішли на обід, а потім тихий час.
Я вирішила почитати книжку, але Настя не дала мені того зробити:
- Чуєш, а шо то нині було?
- То просто ми з Владом помирилися.
- Ви, доречі, дуже гарно виглядаєте разом.
- Настя, не починай.
Нас відволік стук в вікно.