Почнемо знову

17.

Ранок. Я вже готова до від'їзду. Настя плакала ше зі вчора, вона не хотіла, шоб я їхала, та і я не горіла бажанням. Почувся стукіт в двері, я підійшла і відкрила їх. Переді мною стояв Максим. Я вискочила йому на плечі, обнімаючи його. Він тільки засміявся:
- Привіт, Данка.
- Привіт, братик.
- Їдемо?
- Бери мої речі, а в мене ше є одна справа.
- А я тобі - грузчик? В честь чого я маю таскати твої чемодани?
- А хто з нас двох хлопець?
Він закотив очі, а я на всіх парах погнала в кімнату під номером 25.
- Привіт, пацани. Давайте я вас пообнімаю.
- Ну чого ти вже їдеш? Може ше лишишся?
- Нє, Тоха, мушу їхати.- ми обнялись.
- Саня, бережи мені Настю.
Він кивнув головою.
- Влад?
- Ми ж не прощаємся. Давай просто обнімимся.
Він заключив мене в свої обійми, так шо я вже не хотіла з них вибиратись. Він став для мене таким рідним, та ми скоро зустрінимось знову.
***
- Бабуся вже в нас?
- Ага, вона приїхала буквально за 20 хвилин до виїзду мами з татом.
- Зараз шось смачне з'їм.
- Та ти і так не погано виглядаєш.
- Ой, всьо.
Дорога була дуже довга і дуже нудна. Та Макс вмудрявся мене розвеселити. Коли ми вже приїхали з будинку вибігла бабуся і почала мене обнімати:
- Дитинко, моя. Як ж я скучила. Ти так схудла, давай скоренько в дім, я тут борщик зварила.
І справді весь будинок був заповнений запахом цієї страви.
Ми вмили руки, сіли за стіл. Бабуся поставила перед нами тарілки з борщем. В такі моменти я знову відчуваю себе маленькою Данусею.
Бабуся сіла перед нами за стіл:
- Їжте, діти. Ну, Дануся, як там табір?
- Ну...
***
Я вирішила піти до Ксюхи, думаю вона буде рада мене бачити. Так і сталось, коли вона відкрила вхідні двері то аж розцвіла.
- Данка? Привіт, заходь.
- Привіт. Я не надовго.
- Як то не надовго, на 2 години мінімум. Ти ж, засранка, мені майже не дзвонила, ото будеш сидіти і розказувати всьо.
- Та особливо і нема про шо. Тільки в останній день виявилося, шо Оля подружка Дениса. Уявляєш?
- Ну то таке, ти ж і так її бачити не будеш.

Ми вирішили пройтися по місту, то вже був вечір. В вечері наше містечко по особливому гарне. Пітьму вечора пробивають ліхтарі, які стоять вздовж дороги. Вітер дує сильніший, ніж в день. Та воно і не дивно. Ми пішли в мій улюблений парк. Спершу посиділи біля річки, потім пішли полежали на газоні і додому я повернулась десь біля 1 ночі. Прийнявши душ я з спокійним серцем і чистими думками завалилася спати. Та все ж одне мене турбувало: "Шо там з Владом?"