Почнемо знову

18.

Сьогодні має приїхати моя істірічка. Треба познайомити його з Ксюхою і Максимом. Та спершу піду подивлюся, шо там робиться на кухні, адже на цілий будинок розноситься запах свіжоспеченої випічки. Зразу видно, шо бабуся приїхала. Спустившись вниз, на кухні я побачила бабусю, яка возилась біля тіста, та побачивши мене швидко схопила рушничок і витерла руки:
- Ти рано встала, Дануся. Будеш снідати?
- Так, але спершу піду приведу себе в порядок.
- Добре, сонечко.
Я пішла в ванну, зробила всі ранкові процедури і пішла буди свого братика. Він ще міцно спав, та вискочивши на його ліжко і почавши скакати я закричала:
- Good morning Vietnaaam!
Він шось почав бурчати, я зупинилась, шоб прислухатися до його слів.
- Ну ти і гамнючка, Дана.
- Сам такий. Вставай, бабуся спекла круасани. Зараз поїмо і ти везеш мене до Львова, я маю купити собі новий одяг.
- І платити тоже я маю?
- А хто з нас двох повнолітній?
Він закотив очі:
- Ладно, братик, вставай.
Я пішла на кухню і сіла снідати.

- Алло, слухаю. - на моєму лиці з'явилась усмішка.
- Привіт, Дана. Я вже у Львові, не хочеш зустрітися?
- Ну, Влад, я зараз їду додому, була у Львові. Ти ж знаєш як доїхати до мого містечка?
- Та, знаю. То ти пропунуєш мені приїхати?
- Ага, познайомлю тебе з своїми.
- Добре, тоді приблизно біля 20:00 я буду там.
- Я тебе зустріну.
- Добре.
Я виключила телефон і до мене почав говорити Макс:
- Хто то?
- Побачиш.
- Заміж виходиш?
- Тільки після тебе.

Ми приїхали вже було 18:30. Я маю ще переодягнутися і зустріти Влада. Я одягнула чорні джинси, білу майку, білі кеди, розпустила свої чорні коси і вибігла з дому попрямувавши в напрямку автобусної зупинки.

Коли я прийшла автобус якраз приїхав. Я підійшла ближче і з дверей вийшов той за ким я йшла. Він усміхнувся і зразу обняв мене:
- Скучила?
- Шалено. - пошепки сказала я.
- Куда йдем?
- Зараз ми йдемо в моє улюблене місце, пізніше туди прийдуть мої друзі. Познайомлю вас.

Дорогою в парк я розказувала Владу про наше місто. Про школу, якій вже більше, ніж 100 років, яка колись була монастиром. Про розвалену вежу, яка служила захистом. Та коли ми вже дійшли до парку, то провела Влада до мосту над річкою.
- А вот і місце на яке я хотіла тебе привести.
- Тут справді гарно, але ше гарніше буде з морозивом. Я піду куплю.
Через 3 хвилини він прийшов з двома ріжками білого морозива.
- Смачного. - він дав мені один з них.
- Дякую, давай сядемо на газон.
Сівши туди, ми почали наминати морозиво, за цей час вже прийшли Ксюха і Макс, він і почав говорити:
- Оооо, Данка, а то хто?
- Це Влад. Влад, а це мій брат - Макс, а це - Ксюха, моя подружка.
- То ви хто один одному?
- Пара. - різко скрикнув Влад, я глянула на нього ошарашиними очима.
- Пара? - Макс був не менш здивований - Ну треба нам з тобою познайомитись ближче, Влад.
Весь подальший час ми ходили по парку, сміялися, а під кінець вирішили скупатися в річці. Ми плавали, хлюпались, веселились. І нам було надзвичайно круто.