Зелені трави колихали спомин
По тим, що відійшли давно.
Старенька мати просиділа довго,
Вглядаючись у мраморне чоло.
Вона любила так ті очі сині,
Що пломеніли радістю й життям.
Проте крадійка їх забрала тихо,
Коли він був для неї ще дитям.
Він бігав, грався, жити марив
Казав про мрії, про дівчат.
Його так манило безмежне диво,
Що вмів знаходити в простих речах.
Мати всміхалася, раділа,
Бо знала-син не підведе.
Адже в душі плекав завжди надію,
Що шляхом людським всіх веде.
Та раптом обірвався подих,
Що зв'язував ту душу із життям.
І він пішов, погаснув промінь,
Не зміг зробити те, що обіцяв.
Вона не буде вірити ще довго,
Картатиме себе багато літ:
"Тож відпустила воювати сина
Щоб більше не побачив білий світ!"
Та він помер, закривши душу.
Кричав:" Живи, бо час ще на настав.
За Батьківщину повоюй ще, друже
За мир, який у Бога я благав!"
Навік він житиме у серці в мами,
Яка відчує дотик аж з небес.
Як та роса, сльозами вмиє трави,
Бо в пам'яті її він знов воскрес.
06.05.2019
ВИ ЧИТАЄТЕ
У пошуках катарсису
ŞiirВ цій збірці закладена поезія, яка знайде відлуння у серці кожного, адже певно й ти пройшов через випробування, зради, не розділене кохання. Саме ці речі дають великий поштовх до пошуку катарсису-глибокого очищення через страждання. Тож прямуй цим ш...
