1 з 13

З ніг на голову

Усю ніч я провела з Діланом, ми розмовляли про все на світі. І знаєте, не такий він вже й гівнюк. Здається, я помилялася, хоча мені й важко це признавати. Я не хотіла додому, адже знала, що там мене чекатиме розмова з татом. І, скоріш за все, він питатиме про маму. Адже я сумніваюся, що вона не приходила після того як я її прогнала.
   Вже світало, а я лише зараз заплющила очі, з ногами видершись на не надто зручне переднє сидіння Діланової автівки. Я не спала, а тільки намагалася задрімати. Та це в мене не виходило, адже нічні катання в горах залишили багато вражень. Ще й ранкова зустріч з мамою залишила до біса неприємний присмак десь глибоко в горлі.
  Декілька годин я пролежала, намагаючись зручно вмоститися й задрімати.
     --Що ти збираєшся робити далі? -- злегка прокурений голос хлопця перервав мою чергову спробу заснути.
      -- Я хочу втекти звідси, з цього міста, штату, або ж узагалі з країни. Неважливо куди, головне не тут...
    -- Серйозно? Я очікував від тебе більш рішучих дій, а натомість ти просто хочеш втекти, залишивши усі проблеми позаду. Що ж розумно, але щось мені підказує, що це не в твоєму стилі. -- Ділан має рацію, я не настільки боягузка, аби просто втекти. Та й куди я подінуся? Неповнолітня дівчина без освіти, грошей і будь-якого уявлення про самостійне життя.
     -- Ти правий, як би огидно це не звучало, але так воно і є. Я нікуди не втечу, а лише повернуся додому, де намагатимусь пояснити татові у якої з неіснуючих подруг я провела цілу ніч, а потім замкнусь у своїй кімнаті й литиму сльози в подушку, згадуючи скільки болю я отримала, коли так свято вірила в повернення мами. -- абсолютно байдужим тоном промовляю й повертаюсь до хлопця, адже досі я дивилась у вікно.
      -- Е ні, дорогенька, ти зараз же збираєш всю свою мужність в кулак і говориш батькові, як усе було насправді. І про маму, і про те, де ти провела ніч. А якщо раптом щось піде не так я піду з тобою і допоможу. -- ентузіазм хлопця можна було виправдати тим, що це зовсім не його проблеми і для нього це лиш спосіб розважитись. Але я сподіваюсь, що він не такий покидьок, аби втішатись над моїми бідами. -- До речі -- продовжив Ділан -- раджу тобі вже починати складати промову, адже ми під'їжджаємо.
      -- От дідько! Може, намотаємо ще одне коло по вулиці? -- я зовсім не хотіла додому, але цього було не оминути.
      -- Ми вже приїхали, Одрі, тому немає сенсу витрачати моє пальне -- миттєва усмішка кутиком рота на обличчі Ділана зразу ж змінилась серйозністю. Він закінчив паркувати авто і мовив -- Ходімо?
      -- Ти залишаєшся тут, або взагалі ідеш додому! Не хочу, аби через тебе у мене були ще більші проблеми. -- сказала я і відчинила двері автівки.
      -- Як скажеш. Удачі тобі, принцеско. -- коли я вийшла він розвернув авто і поїхав додому.