1 з 13

...

Як, напевне, можна було здогадатися, на вечірку я не потрапила. Татко застав мене в найнезручніший момент і запроторив назад у кімнату, де я й провела останній тиждень, за вийнятком школи. Навіть туди мене відвозили і забирали, аби зовсім залишити мене без шансів прогуляти, а найгрше те, що це все робив Ділан. Він вступатиме в коледж наступного року, а у зв'язку з переїздом цей рік він ніде не навчався, школу закінчив в минулому році. Цей тиждень -- просто найгірше що могло зі мною статися. Кожного дня я змушена бачити пику того засранця, а ще в придачу проводити половину дня в його компанії. Та мені здається, наче він й зовсім втратив неприязнь до мене, а я... Я також стала менш дратівливою в його присутності. Але дружби в нас явно не вийде... Може, це й на краще, адже він не схожий на того, хто вміє дружити без всяких зайвих натяків. І все ж цей пекельний тиждень завершився і мій домашній арешт також. Тепер я офіційно на свободі. Ура!

Я думаю, вам варто взнати трохи більше про мене і про мої дивні симпатії. Отож, їх всього 12... З половиною ви вже, мабуть, знайомі -- це Дерек, Ноа, Люк, Пітер, Рей і Гас. Коли я перелічую їх імена, в моєму животі, наче, літає сотня метеликів. Яке ж це приємне відчуття... Продовжимо. Ще є Майкл -- старший брат Ноа і просто красунчик, він хокеїст і також займається плаванням. Майкл ніколи не помічав мене, а якщо й помічав, то не втрачав моменту, аби понасміхатися з мене. Взагалі не знаю звідки в мене така симпатія до нього.
Браєн -- соліст в музичному шкільному гурті, він колись зізнався мені в коханні, а потім просто сказав, що це був жарт. Я тоді впала дипресію і набрала 7 кілограмів -- не найкращий період мого життя. Але я досі відчуваю до нього щось тепле...
Саймон -- продає хот-доги в фургончику. Я ще не розібралась що я люблю більше -- Саймона чи хот-доги. Але він такий милий, добрий, веселий. Одного разу він запросив мене на прогулянку, але все перервалося через те, що він впав у калюжу і був змушений іти додому.
Нік -- підопічний мого тата. Нік проходить практику в татковому відділку і він є його наставником. Декілька разів Нік приходив на консультацію до нашого дому і от саме в моменти тієї консультації я просто запала на нього... Мені здавалось, наче він теж щось до мене відчуває.
Кайл -- колишній моєї кузини Лайли. Ви не подумайте собі нічого, вони розлучились не через мою симпатію, Лайла зрадила йому. А Кайл почав дзвонити мені з надією на підтримку. Ми розмовляли по телефону днями й ночами, він і зараз мені дзвонить, але вже набагато рідше. Я не знаю, чи він у курсі про мої почуття, але нехай це поки буде моєю таємницею.
Шон -- я разом з ним ходила до репетитора з хімії. Він розумник і дуже хороший співрозмовник. Памятаю як після занять ми гуляли містом, адже обом було добре проводити час разом. Ми розмовляли про все на світі. Але потім шон переїхав в Канаду і ми більше не бачились.

Всі мої симпатії це невід'ємна частинка мого життя і як би мене не осудили за це, я вдячна цьому досвіду і можливості ставати кращою заради тих, хто мене оточує і займає окреме місце в моєму серці. Думаю, саме завдяки почуттям, я стала тою ким є зараз. І найголовніше, що я люблю себе і своє життя, хоча воно інколи схоже на комедію з елементами драми.

Я проснулася від дзвінка у двері, тато відвозив бабусю до її подруги на день народження, тому я залишилась сама, а що ще робити самій вдома, якщо не спати? Я лежала ще декілька секунд на диванчику у вітальні, аби роздуплитися де я і що відбувається. Після сну це буває дуже важко. Я встала з дивана, взула свої рожеві тапки з помпончиком і почовгала до дверей. Відчинивши їх, я побачила перед собою високу жінку. Хоча, високою вона була за рахунок своїх підборів. Я спершу її не впізнала, але придивившись до її обличчя одразу все зрозуміла. Та вирішила одразу не говорити, адже в мені жила надія на те, що я помиляюсь.

-- Одрі? -- мовила рудоволоса жінка
-- Так, чим можу допомогти? -- моє серце розривалось від болю, адже я прекрасно розуміла хто переді мною.
-- Доню... -- жінка кинулась на мою шию з обіймами, та я відштовхнула її і зробила декілька кроків назад
-- Не називай мене донею! Ти для мене чужа! -- очі наповнились слізьми, але я не хотіла плакати зараз саме тут, не хотіла виглядати слабкою
-- Як ти можеш таке казати, я ж твоя матір? -- руда знову зробила спробу обіцняти мене, але вона була невдалою
-- Матір? Мати ніколи не вчинить так, як вчинила ти! Ти хоч знаєш скільки болю принесла в наше життя? І от коли ми нарешті забули тебе і почали нормальне життя ти з'являєшся, аби все зіпсувати! -- в моїх очах зараз читалась вся злоба цього світу
-- Але я люблю тебе... -- як же я зараз хотіла просто зникнути, аби не чути цих слів... Адже це всього лиш слова, які для неї нічого не значать, а я хочу їм вірити...
-- Чому ти так робиш? Навіщо вчинила так з татом? Невже за всі ті роки тебе жодного разу не мучило сумління? Чи може тобі байдуже на те, що він був змушений пережити через тебе?
-- Я кожного дня прокидалась і засинала з думками про вас... Про те як же я сумую за вами...
-- Справді? Я слідкувала за твоїм життям останні 3 роки у соц мережах. Здається, твій новий чоловік багатий, дуже багатий... Ти продала нас з татом за це багатство... Ти проміняла нас на дорогу тачку і величезний маєток... Забирайся геть! Іди звідси поки тато не повернувся, я не хочу аби ти завдавала йому ще більше болю своєю присутністю...
-- Чому ти так зі мною? Невже ти не любиш свою матір?
-- Як я можу тебе любити? Тебе ж ніколи не було поруч, за всі 11 років, що ти покинула нас, ти жодного разу не поцікавилась моїм життям. Тебе не було поруч коли я пішла у перший клас, тебе не було коли я вперше перемогла у конкурсі талантів, тебе не було коли я вчилась їздити на велосипеді... Я була сама в миті, коли мені була так потрібна материнська підтримка і жіноча порада... Тато весь час працював, аби сплатити борги, які ти залишила нам на згадку про себе, і я була змушена виховувати себе сама...
-- Пробач мене...
-- Просто йди звідси! Я не хочу білше тебе ані бачити , ані чути...