Привіт) Мене звуть Одрі. І це моя божевільна історія. Чому 1 з 13? Цікаве запитання... Мабуть, відповідь ви на нього отримаєте під час читання цієї безглуздої маячні, яка стала частиною мого життя. Я впевнена що заінтригувала вас. Я та ще інтригантк...
Мама пішла... Пішла як тоді... Але зараз я хотіла цього, хотіла аби вона зникла. А я сіла на підлогу просто під дверима і з очей потекли солоні сльози. Моє серце почало розриватися, настала істерика... Я не знала що мені робити, я хотіла зараз впустити її в своє життя, але розуміла що зроблю помилку. Подзвонивши татові, я отримала лише протяжні гудки у відповідь. Мені зараз дуже треба з кимось поговорити, когось обійняти і зрозуміти, що я вчинила провильно. Хоча можливо я припустилась величезної помилки... Я не знаю що мені робити, я зовсім заплутилась.
-- Одрі, ти сильна дівчинка. Ти все зробила правильно -- тихо сказала я собі подумки.
Піднявшись з підлоги, я витерла останні солоні краплі зі щік, вдягла куртку, взула кеди і пішла геть. Вийшовши на вулицю я зрозуміла, що мені тут немає куди іти окрім... Саме так, я піду туди.
Декілка разів я постукала в двері і стояла, очікуючи що їх хтось відчинить. І от переді мною стоїть Ділан, абсолютно шокований моєю появою. Та я зараз не думала ні про що. Я просто обійняла його, а потім схопила за руку і потягла до машини, його машини..
-- Що ти робиш? -- спантеличено мовив Ділан -- Ти мені зараз потрібен, дуже потрібен...
Не питаючи більше нічого він сів в авто.
-- Ти знаєш куди ми поїдемо -- тихо сказала я і він натиснув на газ.
Дорогою я час від часу починала плакати, а хлопець намагався не наговорити зайвого і просто заспокоював мене. Та це не допомагало. Ми пириїхали знову на ті самі пагорби, знову сіли на те саме місце...
-- Ти нарешті скажеш мені що сталося? -- промовив Ділан -- Моя мама... вона... прийшла і просила вибачення. А я прогнала її... Я зробила величезну помилку? -- Ти мабуть будеш в шоці, але я не знаю абсолютно нічого про неї і поняття не маю про що ти -- він глянув в мої очі так, наче шкодував про те, що тільки що сказав -- довірся мені, розкажи те, що мучить тебе. -- Добре -- мені чомусь здається, наче він саме та людина, якій я можу довіряти, хоча й я з ним не в найкращих відносинах -- коли мені було 5, моя мама пішла від нас, вона пішла не сказавши ні слова. Я пам'ятаю як в той день вона сказала, що іде купувати мені мені барбі в сукні принцеси, про яку я дуже давно мріяла. Я кожного дня чекала, що мама прийде і подарує мені ту ляльку. Я була дитиною і наївно мріяла, що вона поїхала в інше місто за цією іграшкою. Так продовжувалось місяць. Я день у день сиділа біля дверей, чекаючи що вона зараз повернеться. -- на очі підступили сльози -- я навіть декілька ночей спала просто на коврику під дверима, тато благав мене йти у ліжко і перестати дежурити біля дверей кожного дня. Та я й слухати не хотіла, маленька Одрі була дуже вперто і татові слова не могли змінити її рішень. Він казав, що мама полетіла до Італії, аби купити для моєї барбі найкращу сукню. Та згодом я зрозуміла, що вона просто покинула мене. Десь 3 роки я жила з неприйняттям того, що не потрібна власній матері. Коли я трішки підросла, то дізналася, що мама не лише зникла, вона ще й взяла у кредит на татове ім'я велику суму грошей. Тато працював на трьох роботах, аби мати змогу утримувати мене і виплачувати кредит, а вона жила десь собі спокійно і навіть не згадувала про наше існування. -- Ділан легко обійняв мене за плечі, в його обіймах я почувалася дуже безпечно -- і от зараз, коли вже все внормувалося, коли ми з татом нарешті почали нормальне життя, вона з'являється і просить вибачення... -- Якби ж я міг чимось зарадити тобі в ті дні коли ти страждала, через вчинки рідної матері... -- Я прогнала її... прогнала маму з порогу... я не знаю чи вчинила правильно, можливо, варто було дати їй другий шанс? -- Ти вчинила так, як вважала за потрібне, одже ти зробила все добре. Людям потрібно давати другий шанс, та не всі його заслуговоють.
Я обійняла хлопця і ледь не розплакалась ще більше, але в його обіймах мені не хотілось плакати, я хотіла бути щасливою поруч з Діланом.
-- Давай домовимося, сьогодні більше ніяких сліз, лише сміх та веселощі. Згода? -- мовив Ділан -- Згода. -- сказала я, розімкнувши обійми.
-- Хочеш покататися? -- спитав хлопець -- Дуже...
Ми сіли в машину і розпочали свою подорож. Я відправила татові смс що буду пізно, бо гуляю з подругами, аби він не хвилювався.
Ми катались мало не усю ніч, в машині лунала приємна музика і нам обом було добре саме там, саме в ту мить...
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
