1 з 13

"Веселі" вихідні

--Я ж казав, що ти обов'язково вибачишся переді мною -- так тихо і так підло шепотів Ділан, звівши свої губи в насмішливій гримасі і припіднявши брову.
-- Я ж казала, що ні за що не вибачусь -- прошепотіла я і в моїх очах з'явилася іскра, після чого я набрала оберту і почала "словесний обстріл"
-- Наш містер справедливість напевне вже й забув як сам переїхав мене своїм автомобілем -- на моменті зі словом "переїхав" я увімкнула трішечки фантазії і згадала все чого мене вчили в драмгуртку -- звісно я й не сумніваюся, що мій велосипед може завдати людині набагато більшої шкоди, аніж автомобіль -- саркастичний тон додавав моїм словам переконливості.
І як ви гадаєте, що я зробила далі? Я просто розвернулась і пішла, ловлячи на собі очманівший погляд Ділана. Але, звісно, я, як вихована дівчинка, перед тим як йти сказала:
-- Добраніч -- і аж потім повернулась і пішла.
-- Гормони... Що поробиш? -- додала моя бабуся і увійшла в будинок.

Повернувшись додому, я прийняла душ і одразу ж вклалась в ліжко. Заснути я не могла дуже довго, адже весь час думала про те, як же все таки круто я обламала план з мого приниження Ділану.
"Я все таки дуже класна. Моя майстерність вражає..." -- Щось приблизно таке літало в моїй голові.
Мій ранок розпочався чудуво, але й водночас нестерпно жахливо... Ви спитаєте як це сталось? Це дуже просто, якщо ваше ім'я Одрі.

-- Пркидайся, пташечко -- увірвалась в моє сонне царство бабуся -- пора вставати і творити
-- Бабусююю, ну сьогодні ж вихідний, можна я ще хоч трішки посплю?
-- Ніякого "посплю", в нас сьогодні ще стільки справ -- вела далі бабуся, стрімко розсуваючи штори.
Промінчик сонця так підло світив мені прямо в очі.
-- Ну бабуню -- потягуючись мовила я
-- Зараз треба приготувати сніданок, поки твій татко спить, бо дві господині в домі, а сніданок не готовий, не красиво виходить
-- Ну доообре... Але готуєш ти -- я єхидно посміхнулася.
-- Звичайно я готую, адже я не хочу наражати нас на таку небезпеку -- бабуся засміялася і покинула кімнату.

Наш сніданок пройшов напрочуд тихо, бабусю більше не тривожила тема нових сусідів, але весь час, коли вона все таки починала щось про них говорити то єхидно мені всміхалася і підморгувала. Сьогодні вона якась дивна...

Після сніданку я пішла в свою кімнату, аби зібратися. Сьогодні в мене були деякі плани. Я маю відвідати мач з американського футболу, туди мене запросив мій друг Рейнер. Це його перша гра і він хоче, аби я розділила з ним потім тріумф перемоги, це так мило, хоч ми й не пара... Охх було б чудово якби мої почуття до нього були взаємними.
Я відкрила свою шафу і почала робити там "ревізію" з чіткою метою, знайти білий топ на бретельках. Адже я ще з вечора планувала вдягти його. Після декількох хвилин пошуків в моїх руках все ж опинився цей трофей. Я одяглась і "у всій своїй красі" чекала поки по мене приїде Рей, який пізніше подзвонив мені і сказав що не зможе цього зробити, бо у нього зараз буде тренування.

Двері в мою кімнату відчинились і бабуся широким кроком, пританцьовуючи і підспівуючи, увійшла в кімнату. Вона була підозріло щасливою

-- Пташечко, як добре що так принарядилась, адже зараз по тебе прийде той сусідський парубок і ви разом підете гуляти. Він ж тут лише тиждень, окрім ремонту не встиг нічого побачити в місті. А ти все знаєш, покажеш йому якісь цікаві місця, проведеш екскурсію.
-- Що? Ні в якому разі! В мене взагалі-то інші плани, які я не збираюся відміняти заради якогось там Ділана.
-- А заради мене? Я ж буду така рада, якщо ви будете дружити. А Ділан не якийсь там, а дуже хороший і вихований хлопець. -- бабуся прислухалась до звуків, що лунали знизу, то був дзвінок в двері -- а от, до речі, і він.
-- За що мені ця кара?!! -- сказала я, судячи зі всього, дверям, які вже зачинилися за бабусею.

Я взула кеди і спустилася на перший поверх, де вже стояв Ділан зі своєю фірмовою дратуючою усмішкою на всю пику. В мене в голові з'явився план, за допомогою якого можна вигідно скористатися становищем, в яке я потрапила.

-- Привіт -- прошипів чорнявий
У відповідь я лише натягла роздратовану посмішку і попрямувала до його машини. Ділан попрощався з бабусею і пішов слідом.

-- Кажу тобі зразу, я не в захваті від цієї затії. Так що не роздувай своє его думками про те, що я таким чином хочу добитись твоєї уваги -- з'язвив мені хлопець
-- Ну тоді я також попереджаю, я не збираюсь бути твоїм екскурсоводом. Туму ти зараз же відвезеш мене на шкільний стадіон і помандруєш собі геть. Зрозумів?
-- Я тобі не особистий таксист, щоб розвозити до місця призначення, в автобусі шкільному так командуватимеш.
-- Ну тоді я скажу бабусі і твоїй мамі, що ти виставив мене з машини, не давши навіть змоги захопити сумочку, посеред міста і змусив пішки добиратись додому. -- що що, а шантаж це моя фішка
-- Мені надто дорога моя репутація, тому добре.

Не промовивши більше ні слова, ми рушили з місця. Біля шкільного стадіону Ділан покірно висадив мене і провів своїм противним поглядом.
Я ж спокійно йшла собі до стадіону, але перед тим вирішила зайти в спортзал (там зазвичай тренуються хопці з команди і, звичайно ж, Рей з ними), аби привітатись з другом. Та за декілька метрів до повороту в спортзал я зупинилась, адже побачила те, чого так не хотіла.... Рей...Дженна... Вони стояли і... Ця мить мала належати мені... Я так давно мріяла про цей поцілунок... Та зараз це вже не важливо...