1 з 13

Новий початок або кінець усього

     З повними сліз очима я побігла до тата. Мама й досі продовжувала свою розмову, але я вже достатньо почула і не могла більше там знаходитись. На кухні тато стояв навпроти бабусі, вони не розмовляли, лише обмінювались короткими поглядами. Я підійшла до них і мовила:
    -- Тату, я щойно... -- я спробувала стримати сльози і вгамувати свій розпач, аби мій голос не зірвався на крик -- я підслухала телефонну розмову мами, вона хоче забрати мене для того, щоб її новий кавалер отримав якусь посаду. Вона хоче використати мене, наче якусь річ. Невже людина може настільки ненавидіти рідну дочку? -- я нарешті дозволила собі пустити декілька сльозинок і одразу ж пригорнулась до тата, який міцно обійняв мене і зашепотів:
    -- Ми зробимо так, до суду ти поживеш у неї, це приблизно тиждень, я повпливаю, аби слухання зробили якнайшвидше. Але ти мусиш пожити з матір'ю, інакше вона може зробити щось жахливе і я вже ніколи не поверну тебе додому. -- він на мить зупинився, наче подумав, що злякав мене своїми словами. А потім продовжив -- в суді я не остання людина, та й і знайомих юристів маю вдосталь. Ти залишишся під моєю опікою, вона не забере тебе. Потрібно лише трохи потерпіти. Добре? -- татові було важко говорити. Він навіть подумати не міг, що колись настане такий день.
    -- Так, я почекаю, але пообіцяй, що мені не доведеться довго жити у тому домі -- неначе маленька дитина мовила я.
   -- Обіцяю, доню.

В кімнаті з'явилася мама, вона швидко затараторила:
  -- Давай, Одрі, я вже викликала нам таксі. Ти ж їдеш зі мною?
  Я з якоюсь надією глянула на тата, він одягнув маску незламного поліцейського і тільки його погляд видавав той біль, що він відчував. Тато лише легенько кивнув головою і тоді я відповіла:
   -- Так, я їду. Зажди декілька хвилин я візьму необхідні речі. Не хочу носити одяг, куплений за твої брудні гроші -- я з відразою глянула на жінку.
   -- Як скажеш, тільки не барися там, таксі приїде через 20 хвилин. Раджу поквапитися -- вона робила вигляд, наче все нормально, говорила так, ніби знає мене і ніколи не покидала. Це ще більше мене дратувало.
   Я швидко забігла у свою кімнату, дістала з-під ліжка великий рюкзак, який зазвичай беру у короткі шкільні подорожі, і почала збирати речі. Коли сумка була заповнена усім необхідним, я почула голос тата, що лунав з першого поверху.
   -- Одрі, таксі вже приїхало, спускайся -- він говорив звичним тоном, це мене заспокоїло, адже найбільше я боялась, що вся ця ситуація сильно вразить його почуття.
    Спустившись вниз, я обійняла тата і бабусю, й, попросивши їх не сумувати, вийшла з будинку.
    "Сподіваюсь, тато все вирішить і я сюди ще повернусь"
   В таксі мама почала задавати мені питання про мої захоплення, але у відповідь я лише наділа навушники і увімкнула музику на повну гучність. Жінка завернула очима, сподіваючись, що я це побачу і задумаюсь над своєю поведінкою. Та мені було байдуже на те, що вона хотіла мені донести. Я намагалась навіть не дивитись у її бік і подумки підспівувати улюблені пісні. Десь за годину ми були на місці. Матір живе в іншому місті і це мене бентежило, адже тут я буду зовсім сама.
   Ми увійшли у величезний будинок, тут, мабуть, спокійно можна розмістити 30 людей. Усі меблі тут так і кричать про свої ціни, звісно, що вона обрала оце багатство, а не мене й тата. І це найогидніше.
  -- Я підготувала для тебе спальню на другому поверсі. А ще Бен, мій чоловік, домовився про твоє тимчасове навчання у місцевій приватній школі, аби ти не їхала кожного ранку до іншого міста. -- вона, мабуть, розраховувала на мою безмежну вдячність, але це ще більше зіпсувало усе. Я тепер навіть до школи своєї не ходитиму.
    -- Які ж ви турботоиві, аж нудить. Де там моя кімната?
   -- Треті двері справа, сподіваюсь, тобі сподобається декор, що я придбала.
   -- Сумніваюсь -- відказала я і швидким темпом направилась до своєї тимчасової кімнати.
   Увійшовши всередину я побачила жахливі статуетки ведмедиків і сердечок на поличках, паперовтх метеликів на стінах, а ще рожевий балдахін над ліжком.
    -- О Боже, я зараз проблююсь від цього -- я швидко почала прибирати це все, адже тиждень в такій обстановці зведе мене з розуму. Зірвавши зі стіни останнього метелика я кинула його на купу де вже лежала решта "декору". Спакувавши все у пакет, який я знайшла у рюкзаку, я виставила це сміття за двері. Нехай моя турботлива матуся сама викине цей мотлох.
   Я вирішила, що варто розкласти свої речі, хоч жити тут довго я не збираюсь, але постійно шукати все в рюкзаку зовсім не зручно. Розвісивши весь одяг у величезний гардероб, що залишився майже порожнім, я почала розкладати косметику на туалетному столику. Це заняття трохи відволікло мене і я навіть встигла заспокоїтись, як тут почула голос матері:
   -- Одрі, спускайся на вечерю!

Ну все, почувши її, я знову роздратувалася. Та, все ж таки, вирішила не протестувати і піти вечеряти, бо сьогодні я ще нічого не їла.
   -- Одрі, дозволь представитись, я -- Бен, дуже радий тебе бачити -- з нятягнутою посмішкою мовив чоловік, що вже сидів за столом.
   -- Не можу відповісти взаємністю -- коротко кинула я, сівши на своє місце. За вечерею я активно ігнорувала усі теми для розмов, лише коли Бен заговорив про мій завтрашній день у школі я мовила:
   -- Як же гарно ви все спланували, а мене спитати ніхто не хотів? Може для мене було б зручніше прокидатись на годину швидше і доїжджати до своєї школи, а не ходити в цей квітник дітей багатеньких батьків?
    -- Я хотів, щоб тобі було комфортно, це найкраща школа в місті, щоб туди потрапити учні проходять надскладне тестування, а ти ідеш туди просто так. Прояви хоч краплю вдячності! -- на останньому реченні він зірвався на неголосний крик, та мама погладила його плече, наче заспокоювала.
    -- Вельми вдячна вам обом за те, що забрали мене від моєї сім'ї і друзів! Дякую за вечерю! І, до речі, ця запіканка просто жахлива, такою навіть собаку шкода нагодувати! -- викрикнула я й пішла до своєї кімнати.

  Безсил повалившись на ліжко, я одразу ж взяла до рук телефон і почала писати Гасу.

Audrey: Ти не повіриш що зі мною трапилось і де я зараз знаходжусь.

  Він відповів одразу ж, за це я люблю його ще більше. Гас ніколи не змушує довго чекати відповіді:

  Gas: Якщо ти зараз вдома у якогось симпотного хлопця, то я справді буду в шоці.

Audrey: Усе набагато гірше, набери мені у facetime і я все розповім та навіть покажу.

Через декілька секунд Гас подзвонив мені. Я розказала йому абсолютно усе, що трапилось. Розповіла про нову, на щастя тимчасову, школу й весь жах, що мені потрібно пережити.

  -- Ситуація повне лайно, мушу зізнатись -- пролунало з вуст хлопця.
  -- Просто звичайний день з життя Одрі Вілсон -- я засміялась, усвідомивши весь абсурд сьогоднішніх подій.

  Ми ще довго сміялись і розмовляли про все на світі, Гас підняв мені настрій своїми дотепними жартами і кумедними порадами щодо першого дня у новій школі.

  Закінчивши єдину позитивну розмову за сьогоднішній день, я прийняла душ і лягла спати. Сподіваючись, що ніч буде якомога довшою і завтрашній день настане ще не скоро.