1 з 13

Моя люба бабуся

-- Тадаааа! -- радісно скрикнув мій татко,вказуючи на двері, через які вже маленькими кумедними кроками тупцяла мила пенціонерка. Яку я звісно ж упізнала, ця мила жіночка моя бабуся. Обожнюю її... Я думаю, скоро ви дізнаєтесь чому.
-- Чим тут так тхне? -- це були перші слова бабусі коли вона увійшла в дім, при тому, що ми не бачились 3 місяці. Я вже, здається, казала, що готую так собі... Так от запах мого "так собі" скривив бабусине обличчя так, що вона стала виглядати наче Грінч (той кумедний зелений ельфик з мультфільму).
-- Я готую вечерю -- мовила я з янгольським виразом обличчя.
-- Люба, ти тут без бабуні вже, мабуть, з голоду помираєш, що готова з'їсти навіть оце -- сказала моя бабуся саркастичним тоном, вказуючи на духовку -- до речі, що це?
-- Лазанья....мала б бути...принаймні так вона називалась в рецепті... -- виправдовувалась я
-- Та неважливо, давайте вже обійматися -- мовив татко розставивши руки так, ніби кличе нас.
Ми з бабунею швидко підійшли до нього і декільки хвилин стояли обіймаючись. Поки цю паузу не перервала бабуся:
-- Все таки тут жахливо смердить, треба це виправити -- бабуся розімкнула наше "коло обіймашок" і сказала до мене -- Ходімо, приготуємо смачну і головне ЇСТІВНУ -- наголосила -- вечерю.
-- Давай -- з доброю посмішкою відповіла я -- як же я скучила за тобою)
-- І я, дорогенька -- відповіла жіночка

Далі було довге прибирання кухні після "кухарського апокаліпсису" під назвою "Одрі". А коли кухня блистіла чистотою, а моя "горе-лазанья" відпочивала в смітнику, ми взялися готувати. І звичайно, перед цим я поставила в патифон (так ми з тих "древніх" людей, в яких в будинку досі є патифон і, тим більше, в робочому стані, та ще й до того ми ним користуємось) нашу з бабусею улюблену пластинку пісень Елвіса Преслі. Під час готування ми на весь голос підспівували "Rock around the clock", "Love me tender" i "Only you". Це три наші найулюбленіші пісні. Менше ніж за годину на столі стояла ароматна запіканка, а в духовці допікався яблучний пиріг. Я покликала тата до столу і ми втрьох сіли вечеряти.

-- До речі, я чула що в вас тут нові сусіди, це правда? -- спитала бабуся
-- Так, але вони зараз займаються ремонтом тому жити тут будуть ще не скоро -- прожовуючи запіканку, відповіла я.
-- Та ні, це здається дуже багаті люди, адже сьогодні зранку я бачив як вони з валізами заходили в будинок. Певне вже заселялися. -- сказав тато
-- І я щойно бачила як у вікні на другому поверсі горіло світло, точно заселилися.
-- Бабусю, ти що шпигуєш за новими сусідами? -- трішки засміявшись сказала я
-- Я не шпигую, а веду ретельне розслідування. Правда ж, Джоше? Це ж так називається? -- бабуся перейшла на діалог з татом
-- Так, матусю, ти справжній детектив, мабуть кращий за всіх, хто працює в моєму відділку -- тато засміявся.
-- Ти от зараз смієшся, а я вже встигла побачити у сусідському вікні високого парубка -- самовдоволено мовила бабуся
-- Бабусю, я впевнена, що ти одним лише поглядом полониш серце того хлопця -- я засміялась
-- А може і так, у тебе не бабуся, а дівчинка, яка тобі в подруги годиться
-- Так, ти моя найкраща подружка)
-- Але шпигувати за сусідами не варто -- додав тато.
-- Та я ж не шпигую просто так, я хочу точно знати, чи справді вони заселилися і ми не виглядали відлюдниками, які навіть не зайшли привітати нових сусідів.
-- Так от чому ти з таким ентузіазмом пекла птріг -- я глянула на духовку -- до речі, про пиріг, його вже слід діставати.
-- Я вже біжу -- сказала бабуся
-- Сиди, я сама впораюсь, не варто турбуватися.
-- А я тим часом вигляну на двір, і уточню чи заселилися вже наші сусіди.
Бабуся своїми фірмовими маленькими кроками потупцяла до дверей.

Я дістала пиріг з духовки, а бабуся повернувшись з новинами про те, що сусіди таки заселились потягла мене "вітати їх з новосіллям". Тато відмовився йти з нами, я б теж залюбки залишилась вдома, адже знаю хто там живе. Ох як же я не хочу туди йти, але перечити бабусі, це те ж саме, що підписати собі смертний вирок.

Ми зупинилися перед дверима нових сусідів і бабуся, вручивши мені пиріг, натиснула на дзвінок. Через декілька секунд двері відчинилися і перед нами стояв той самий Ділан.
"Не вистачало тільки того щоб саме він відчинив двері, що ж, тепер повний комплект" -- подумала я.
-- О то в нас гості. -- мовив хлопець -- за що я полюбив цей райончик, так це гостипреїмність, в перший же день нас прийшли привітати -- він таким противним тоном сказав цю фразу і таким гидким поглядом дивився на мене, що мене мало не знудило.
Хоча, судячи з виразу обличчя моєї бабусі, його тон і погляд здавався огидним лише мені.
-- Ми принесли пиріг -- мовила бабуся, забираючи з моїх рук тарілку, і передаючи її хлопцеві.
За спиною Ділана з'явилася його мама, яка промовила:
-- Добрий вечір, ми раді, що ви не погордили і зайшли до нас. Проходьте всередину -- жінка мило всміхнулася і жестом руки покликала нас в будинок.
-- Бабусю, ти заходь, а я вже, мабуть, піду додому. -- я не хотіла більше ні миті тут знаходитися.
-- Хіба ж так можна? -- на обличчі Ділана з'явилася єхидна усмішка, в нього в голові зараз явно склався план, як би мене принизити.
-- Одрі, так не можна, нас запросили, то треба йти -- сказала бабуся.
-- Та ні, Одрі б залишилась якби не бачила провини переді мною -- кутик губ Ділана припіднявся в самовдоволеній усмішці -- просто ми вже пересікались декілька разів.
Бабуся здивовано глянула на мене.
-- Навіть сьогодні зранку ми бачились, Одрі була не в гуморі і збила мене велосипедом, та ще й образила декількома словами, озвучувати які, мені не дозволяє виховання. Але ця дівчина дуже горда, пішла, як то кажуть, " по англійськи". -- він глянув на мене таким поглядом, в якому прямо таки читалось "я ж казав, що змушу тебе вибачитись, я зробив це найгіршим способом"
-- Негайно попроси вибачення -- бабуся сказала це доволі спокійно, ніби не хотіла псувати усім вечір і настрій, після цих слів вона глянула мені в очі, чекаючи відповіді