Міраж зими

15

« Повсюди червона ала кров. Сніг перетворюється на червону воду, або просто фарбуючись в цей пекельний колір. Все стає страшно болючим і не зовсім спокійним, бо скрізь нестримний холод.
Все наче затихло, тільки десь вогонь горить без вогнища, або кричать люди від болю, або від цієї ситуації. Поїзд. Тьма і вогонь. Поїзд в холодну ніч. А потім тьма страшніша від ночі, бо спокійна, а ще не болюча, або просто тиха. Але різко згадується лезо, біла плитка заляпана повністю кров'ю і вже не живе тіло у ванні, що лежало у червоній воді, наче заснуло вічним сном під червоним килимом води. А ще слова, такі рідні слова звучали відгоміном в голові: не сідай на поїзд. Прошу не сідай. »

Хлопець прокидається з ліжка видихаючи рвано повітря, а серце тріпоче від відчуттів. Піт покрив весь лоб, а серце болить від болю, що настигла його неочікувано. Наче його душили власні відчуття, наче його рвали вони на куски і дали вибір самі. А ще ця дата 28 січня. Невже, невже цей поїзд на якому він поїде розіб'ється? Невже у нього є вибір не їхати, невже він може поїхавши вже не вернутися?

Руки стискають міцно простині, а голова сама повертається до стола де стояв шкіряний браслет, що зробив для нього Шин. Серце розривається від болю, а душа ридає. І він ридає, плакавши гіркими сльозами. Спогад про бідного хлопчиська, якого він всім серце кохав мучить, а одночасно гріє серце, заставляє окунутися в холодну і теплу воду одночасно. Шин знову був у його сні, але вже не спогадом, а наче справжнім таким який зараз б був, якби жив. Хонг плаче розуміючи, що хлопець його попередив про аварію і про те, що може статися завтра, про те, що може він теж померти, але він ридає. Шина не має, його не має, більше вже й не буде. Якщо це так судилося, то чому б і йому не піти, чому б не померти теж.
Він не може жити без хлопця, не може просто, тому що помирає у душі від своїх власних відчуттів горя.

"Пробач мене, Шин, пробач, що я не послухаю, Вибач мене."

Він знову ридає, знову падають сльози на ковдру, а матір, що проходить повз його дверей стиснула знову губи розуміючи, що сину погано морально і розуміє, що краще йому поїхати в Сеул подальше від цього місця, де було у нього все.

- Пробач...- Хонг ридаючи встає з місця, щоб збирати речі в свою останню подорож.

Чонгук різко просинається швидко вдихаючи нову порцію повітря і сідаючи на ліжко. Він розширив очі у яких відображалось не розуміння, чи розуміння і печаль. У нього пелена сліз. Руки трясуться тримаючи ковдру. Дихання збилося, а серце заходиться у новому швидкому ритмі.
Чімін теж проснувся почувши, як Чон встає із подушки і побачивши такого розбитого, зляканого хлопця захвилювався теж сідаючи на ліжко паралельно до брюнета.
Той геть покрився потом, а ще видно, що серце не стоїть на місці, тому що він береться рукою за свою футболку. Блондин лякається за Чона, бо це так само було нещодавно, від снів Шина і Хонга. Чім бачить, як Чон заплющив очі дихаючи ротом. Лоб покрився потом і шия теж, це було замітно від легких промінчиків сонця, що виглядали із під хмар. Вони заставляли шкіру блистіти.