Непрочитані повідомлення

2018 3 жовтня 02:37

Привіт.

Мені не спиться.

Вирішив написати.

Все думав про нас, згадував.

Вночі коли не можу заснути,я в основному цим і займаюся. Згадую. Стараюся тільки хороше та виходить по різному. Пам'ятаю як нам було по 8 років, майже по 9, я був у тебе вдома, ми лежали у тебе в кімнаті, а твоя мама була в якійсь іншій. З тонких ковдр та стільців з високими спинками ми збудували халабуду, на підлогу постелили товсту зимову ковдру, і поклали кілька подушок. Ми грали в гру на телефоні, там треба було їхати на мотоциклі та долати різні перешкоди. Лежали поруч і по черзі проходили рівні, коли я пройшов ще один, то повернув голову до тебе, хотів передати телефон тобі, а ти вже заснула. І я пам'ятаю як задивився на тебе, не міг відвести очей, тоді поклав телефон, як умога обережніше притиснувся до тебе і обійняв, ти не прокинулася, продовжила спати, а я продовжив дивитися на тебе поки і сам не заснув. Один з найкращих моментів у моєму житті, я часто згадував його і раніше, згадував і думав про те що відчував до тебе тоді. Чи можно сказати що я тебе кохав, чи то була дружня любов. Чи можуть діти кохати як дорослі? Я не секс маю на увазі.

Мені здається навряд, але згадуючи той момент, я думаю що кохав тебе вже тоді.

Хороший був час - дитинство, ще не розумієш що світ лайно. Так, звісно, ти тупенький, ну тобто маленький, хоча в данному випадку це одне й те саме, що тупенький, що маленький, у вісім ти й близько не можеш осягнути цей світ,так, як наприклад у 16, бачиш набагато менше краси, набагато менше цікавого, але чи вартує все це більше ніж та дитяча невинність яку втрачаєш виростаючи. Зараз той час для мене виглядає ніби рай, я знаю як інфантилтно це звучит, але все одно не можу перестати сумувати за дитинством, справа не у тому що життя тоді було простішим, в дитини ж справ не багато, в школу ходити якщо вже почав, та може батькам допомагати по якихось домашніх справах, і на тому все, хоча бляха, які справи в 8 років. Жодних, та я не про це, я про погляд яким ми дивилася на світ. Це рожеві окуляри, але господи, як же мені важко дивитися на світ без них. Добре що хоч дитинство хороше, мені здається що люди його увесь час згадують, а уяви що є ті кому і згадати немає чого, вони змалечку знають що цей світ жахливе місце, їм нема куди повертатися думками, нема за чим ностальгувати, ну звісно може деякі моменти і є, але це ж не роки дитинства, це не епоха входження у цей світ - просто окремі моменти. Хоча можуть бути й інші епохи, типу 10 років працюватина одному місці, та це зовсім не те. З дитячих років ми теж пам'ятаємо лише окремі моменти, але поруч з ним є розуміння того, що за ними стоїть дійсно епоха, ми її відчуваємо, ми знаємо що вона була. Ми знаєму з чотирьох років, і весь цей час для мене теж епоха, вона названа твоїм ім'ям, вона пахне тобою, звучить як твоя гра на піаніно, обожнюю дивитися як твої пальці бігають чорно-білими клавішами, а обличчя глибоке ніби океан, міміка гладка мов хвилі.

Я люблю тебе.

Спробую заснути.