Привіт.
Вчора написав тій дівчині, Соломії. Не міг перестати думати про неї, я не маю на увазі що вона мені як дівчина сподобалася - ні. Вона виглядала загубленою і самотньою, це не жалість, просто мене тягне до таких людей. Ну, не то щоб тягне, я ні до кого не чіпляюся. Коротше, я їй написав, хотів спитати як там її брат, чи знайшли.
Я запитав.
Вона відповіла що його знайшли, у лісі, він повісився.
Його вже поховали.
Я в ахуї.
Ми особливо не говорили.
Їй пиздець як хріново.
Вона сказала що у її брата після війни був ПТСР. Він воював у п'ятнадцятому.
В спортзалі ніхто про його смерть не знає. Він там ні з ким не спілкувався. Вона казала що у нього взагалі друзів не залишилося. На днях ще їй напишу. Не хочу нав'язуватися, але й залишати її на самоті страшно. Мені здається в неї самої друзів немає. Хоча може і є, не знаю, вона виглядала одинокою в той день. Не знаю як це пояснити. Буває дивишся на людину і відчуваєш що в неї нікого немає. Самотність. Так багато про неї говорять, на кожному кроці. Хоча самотніх людей насправді не так вже й багато. Не знаю. Складно.
В мене є ти, але ти в комі.
Мама, але мені часом здається що ми з різних планет. Мені самотньо, але ж насправді я не сам. Дивно це.
А може і сам.
Не знаю.
Складно.
Бувай.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Непрочитані повідомлення
Fiksi RemajaВересень 2018-го року. Максиму 16, він щойно перейшов в десятий клас. Наче звичайний підліток, якби не те що трапилося з ним і його дівчиною майже рік тому. Він намагається жити далі, але чи вийде в нього? Чи травми минулого поглинуть його та тих ко...
