Привіт.
Бачив тебе сьогодні, говорив з тобою, торкався твоєї руки. Не знаю чи чула ти мене. Сподіваюсь що відчувала.
Мама хотіла поїхати зі мною, боїться що я на емоціях знову спробую вбитися, її гіперопіка дуже бісить, я звісно розумію чому вона так поводить себе зі мною, але все одно бісить, я від цього себе ще гірше почуваю. Ми сьогодні не те щоб прямо посварилися, говорили на підвищених тонах.
Думаю вона не образилася.
Це не так вже й сварка була.
Моє ставлення до лікарень змінилося.
Стало набагато кращим.
Раніше вони мені дуже не подобалися, занадто велика концентрація болю в одному місці. Люди страждають на кожному поверсі. А тепер я думаю ще й про те що тут страждання багатьох людей і закінчуються, комусь допомагає лікування, хтось помирає.
А хворі почувають себе менш жалюгідними, тут це нормально.
Одна з причин чому мені почало подаватися в дурці - там ти ніби нормальний. Не в повній мірі звісно, але все одно там легше не помічати свою кінченність, і так було не тільки в мене. Коли ти вийдеш з коми я приїду, буду поруч. Говорячи з тобою я стежив за твоїм обличчям. Сподівався що м'язи почнуть рухатись, щось таке, очі може, ну не відкриються звісно. Але знаєш, буває що рухаються під повіками.
Тупо це все, знаю що тупо. Дивився на тебе і уявляв як ти відкриваєш очі, дивишся на мене, починаєш говорити. Знаю що це маячня, що так не буває.
Я хотів поцілувати тебе в щічку, але побоявся що ти можеш бути проти.
Я тебе люблю, і мені здається що ти не будеш любити мене коли вийдеш з коми. Мабуть це справедливо.
Це точно справдливо.
Але я все одно сподіваюся що буде інакше.
Пробач.
Може тобі ці мої навідування і не потрібні.
Може якби ти могла говорити то сказала б щоб я не їхав.
Місто нагадує мені часи коли в нас все було добре. Як флешбеки в кіно, ніби мене хтось спогадами з кулемета обстрілює. Це так важко, мені б зараз було набагато гірше якщоб я не переїхав.
З одного боку звісно приємно, але загалом - пиздець як боляче.
Добре що Мія написали, хоч трохи допомогла переключитися зі спогадів.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Непрочитані повідомлення
JugendliteraturВересень 2018-го року. Максиму 16, він щойно перейшов в десятий клас. Наче звичайний підліток, якби не те що трапилося з ним і його дівчиною майже рік тому. Він намагається жити далі, але чи вийде в нього? Чи травми минулого поглинуть його та тих ко...